Розділ «Частина III»

Колись вона присягалася ніколи йому не брехати: однаково не вийде. Але тепер набралася сміливості й заперечливо похитала головою. Правда, з обличчям вона нічого не могла вдіяти.

Він звів брову.

До її горла підступив клубок.

Пройшла мить, секундна стрілка великого кухонного годинника, який вона купила в «ІКЕА» за його гроші, беззвучно зробила маленький крок.

Він усміхнувся:

– І там знайшла купу листів від моїх коханок, вірно?

Вона здивовано заморгала.

Він подався вперед:

– Я ж жартую, Єво. Щось не так?

Вона кивнула.

– Я вагітна, – прошепотіла вона несподівано швидко, неначе боялася запізнитись. – У мене… у нас… буде дитина.

Він нерухомо сидів і дивився в одну точку, слухаючи про те, як спочатку в неї з’явилася підозра, потім вона пішла до лікаря й ось тепер знала напевно. Коли розповідь закінчилася, він підвівся й вийшов із кухні. А повернувшись, простягнув їй маленьку чорну сумку.

– Я їжджу до мами, – сказав він.

– Що?

– Ти запитувала, що я роблю в Осло. Їжджу до мами.

– У тебе мама… – Насправді вона подумала: «Невже у нього і справді є мама?», але закінчила: – В Осло?

Він усміхнувся і кивнув на сумку:

– Розкрий, люба моя. Це тобі й дитині.

Вона заплющилася. Розплющила очі й заплющилася знову. Й тільки потім знайшла сили заглянути в сумку.

– Яка краса! – Вона відчула, як очі наповнюються слізьми.