Розділ «Частина III»

Харрі потер обличчя долонями:

– Коли оглядаєш місце злочину, мозок працює так інтенсивно, що вбирає в себе найдрібніші деталі, навіть ті, які можуть і не знадобитися. Вони лежать мертвим вантажем, поки не з’явиться яка-небудь нова деталь, яка нагадає про те, що ти знав, але забув. У результаті заплутуєшся, де що вперше помітив, але нутром відчуваєш, що це важливо. На що це схоже?

– На психоз, – позіхнув Еуне.

Всі обернулися до нього.

– Ви можете хоч би удавати, що смієтеся, коли я жартую? – запитав психолог. – Харрі, це схоже на роботу нормального, напружено працюючого мозку – в цьому немає нічого страшного.

– Я думаю, чотири мізки тут уже напрацювалися. – Мьоллер підвівся, й тут же задзеленчав телефон. – Слухаю, Мьоллер… Секунду.

Він передав слухавку Тому Волеру.

– Слухаю.

Стільці вже заскрипіли, але Волер зробив знак рукою, просячи всіх затриматися.

– Чудово, – сказав він і поклав слухавку.

Усі дивилися на нього з нетерпінням.

– З’явився свідок. Вона бачила, як того вечора, коли вбили Каміллу Луен, із одного будинку по Уллеволсвейєн, поряд із кладовищем Христа Спасителя, вийшов велокур’єр. Вона запам’ятала це тому, що їй здалася дивною біла пов’язка у нього на обличчі. У любителя пива в Санктхансхьоуген такої не було. Вона не запам’ятала номер будинку, але, коли Скарре повіз її по Уллеволсвейєн, відразу ж його впізнала. У цьому будинку жила Камілла Луен.

Мьоллер стукнув по столу:

– Ну, нарешті!

Олауг сиділа на ліжку, приклавши долоню до шиї. Пульс повільно заспокоювався.

– Як же ти мене злякала, – чужим, хрипким голосом мовила вона.

– Вибачте, я так втомилася, – сказала Іна, піднімаючи останнє тістечко, – і не чула, як ви увійшли.

– Це я маю перед тобою вибачитися, – відгукнулась Олауг. – Увірвалася без запрошення і не побачила, що у тебе ці…

– Навушники, – розсміялась Іна, – і дуже гучна музика. Коул Портер.

– Знаєш, я не стежу за всією цією новомодною музикою.