Розділ «Частина II»

– Сподіваюся. – Він застебнув жилет і дістав із шафи піджак. – Ти випрасувала носовички, люба моя?

– Вони в тебе у валізі, разом зі шкарпетками, – відповіла вона.

– Чудово.

– Ти їдеш на зустріч із ними?

Він підійшов до ліжка і схилився над нею.

– А ти як гадаєш?

– Не знаю. – Вона обняла його за шию. – Щоразу, коли ти повертаєшся, від тебе пахне жінкою.

– Це тому, що я ніколи не від’їжджаю надовго, люба моя. Як давно ми разом? Двадцять шість місяців? Значить, ось уже двадцять шість місяців я пахну тобою.

– І тільки? – Вона притягнула його до себе.

Він легко поцілував її в губи:

– І тільки. Вибач, люба моя, літак… – І вивільнився з її обіймів.

Вона дивилася, як він підходить до комода, висуває шухляду, дістає паспорт і квитки, кладе їх у кишеню і застібає піджак. І все це одним плавним точним рухом, що одночасно і збуджувало, і лякало її. І якби велика частина його дій не супроводжувалася тією ж точністю й упевненістю, вона б сказала, що він, напевно, все життя вчився йти геть. Покидати.

Хоча за останні два роки вони стільки часу провели разом, вона знала про нього на подив мало. Він ніколи не приховував, що в минулому житті у нього було дуже багато жінок. Говорив, що часто міняв коханих тому, що відчайдушно шукав її. Кидав чергову, як тільки розумів, що це не вона, і продовжував пошуки доти, поки два роки тому прекрасного осіннього вечора доля не привела його в бар на Вацлавській площі, де він і зустрівся з нею.

Найчарівніша історія безладних зв’язків, яку вона коли-небудь чула.

В усякому разі, краще, ніж у неї. Вона продавала любов за гроші.

– Навіщо ти їдеш в Осло?

– У справах, – відповів він.

– Чому ти мені ніколи про них не розповідаєш?

– Тому що ми любимо одне одного.

Він тихо зачинив за собою двері, і вона почула його кроки на сходах.