Розділ «Частина II»

– Читав, – відповів Харрі. – Наскільки я пам’ятаю, крамарі там не на перших позиціях.

Патрульний відповів, уважно роздивляючись мізинець:

– Мені дещо відомо про мусульман, як і вам, інспекторе. Для їхнього народу жінка в бікіні ніби сама просить, щоб її зґвалтували. Можна сказати, це навіть їхній обов’язок.

– Гм?

– Така вже релігія.

– Гадаю, ви плутаєте іслам і християнство.

З тераси спустився кінолог:

– Нам із Іваном тут більше робити нічого. Знайшли в смітті кілька обвуглених котлет, ну й усе. До речі, інші собаки тут нещодавно бували?

Харрі подивився на Віллі. Той тільки похитав головою. Судячи з виразу обличчя, голос його зараз не слухався.

– На вході Іван поводився так, ніби учув іншого собаку, хоча це міг бути який-небудь іще запах. Ми готові йти на горище і в підвал. Хто-небудь нас проведе?

– Так. Звичайно. – Віллі підвівся.

Вони зникли за дверима, і поліцейський поцікавився у Беати, чи може він іти.

– Запитай у старшого, – відповіла вона.

– Він заснув. – Поліцейський із посмішкою кивнув у бік Харрі, що якраз приміряв давньоримське ложе.

– Патрульний, – не розплющуючи очей, тихо покликав Харрі, – підійдіть ближче, будь ласка.

Поліцейський підійшов і став перед Харрі, широко розставивши ноги та засунувши великі пальці за ремінь.

– Слухаю, інспекторе?

Харрі розплющив одне око.

– Якщо ви ще хоч раз, піддавшись умовлянням Тома Волера, напишете на мене доповідну, я потурбуюся про те, щоб ви проходили в патрулі до кінця служби. Ясно, патрульний?

Поліцейський змінився на обличчі. Коли він розкрив рот, Харрі був готовий вислуховувати благання або жовчні тиради, а почув тиху і спокійну мову.