– Як ти гадаєш, – запитав він, і вона одразу розплющила очі, сповнені розчарування та образи, адже він так і не доторкнувся до неї, – може, докори сумління й розпалюють у нас цю пристрасть? Ми зраджуємо не всупереч сорому, а завдяки йому?
– У цьому щось є, – подумавши, погодилася вона. – Але так буває не завжди. І вже точно не сьогодні.
– Колись я запитав тебе, і ти сказала…
– Я збрехала, – зізналася вона. – Я зраджувала і раніше.
– Гм.
Так вони лежали в тиші, і до них долинав лише шум переповненої в час пік Пілестредет. Ракель прийшла до нього відразу після роботи, і він знав, що в неї попереду чимало справ. З Олегом та й узагалі. Незабаром їй доведеться піти.
– Знаєш, що я в тобі ненавиджу? – запитала вона врешті-решт, боляче смикаючи його за вухо. – Що ти такий з біса погордливий і ніколи ні про що не запитуєш.
– Ну, – відповів Харрі, беручи сигарету та дивлячись на її оголене тіло, поки вона підводилася з ліжка. – Навіщо мені знати?
– Для того, для чого й чоловікові Бірти. Щоб покінчити з брехнею. Правду – на бочку!
– Вважаєш, правда зробила Філіпа Беккера менш нещасним?
Вона просунула голову у комір светра. Чорний в’язаний светр з грубої вовни обтягував її груди, притулявся до шкіри. Харрі подумав, що коли і ревнував її, то лише до цього светра…
– Знаєте що, пане Холе? Для людини, робота якої полягає у пошуку непривабливої правди, ви надто полюбляєте брехню у власному житті.
– Гаразд, – погодився Харрі та ткнув сигаретою в попільничку. – Я слухаю.
– Це було ще в Москві, коли я жила з Федором. Усе почалося з молодого аташе з норвезького посольства, з яким ми разом навчалися в аспірантурі. І були шалено закохані.
– І що?
– А те, що у нього була ще жінка. Коли він вирішив з нею розстатися, вона заявила, що вагітна. А оскільки в мене завжди був гарний смак стосовно чоловіків… – Закусивши губу, Ракель натягнула чоботи. – Я обрала того, хто не став би тікати від відповідальності. Аташе виклопотав собі роботу в Осло, і ми більше не бачилися. А я вийшла заміж. За Федора.
– А невдовзі дізналася, що вагітна?
– Так. – Вона застебнула пальто і поглянула на нього. – Взагалі я гадала, що саме тому ми розсталися, що я завагітніла. Бо Олег – плід не щасливого, а нещасного кохання. Як ти вважаєш?
– Не знаю, – відповів Харрі. – Знаю тільки, що результат вийшов чудовий.
Вона вдячно усміхнулася йому, нахилилася й цмокнула в чоло:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сніговик» автора Несбё Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина четверта“ на сторінці 7. Приємного читання.