Розділ «Частина четверта»

Тепер він знав, як вони називаються. Усі.

Він перевіз їхні речі, окрім кількох картин, які пішли на продаж. Вони переїхали до будинку, значно меншого за розміром та у значно менш фешенебельному місці. Від них не надійшло жодної скарги про втрату, вони не згадали ані про жодну з тих речей, що він поцупив з їхнього вантажу. Навіть коли Камілла, вже Лоссіус, стояла у вінчальній сукні в церкві у Твейті, а поруч мовчки стояли свідки – хлопці із блочних будинків з робочих околиць, батьки Камілли ані словом, ані поглядом не показали, що не схвалюють вибір дочки. Напевне, тому, що бачили: Камілла та Ерік певним чином доповнюють одне одного: у нього нема стилю, а в неї – грошей.

Ерік поводився з Каміллою, наче з принцесою, а вона йому це дозволяла. Він робив усе, як їй хотілося, і навіть – коли вона поставила вимогу – облишив заходити до неї в спальню, за винятком моментів, коли чекав на неї перед виходом у світ або візитом гостей, тобто його друзів дитинства. Вона час від часу цікавилася, чи кохає він її насправді, і сама потроху звикла до цього цілеспрямованого трудоголіка зі східного Осло.

А Ерік був задоволений існуючим станом речей. Він із самого початку зрозумів, що Камілла – не з палких жінок, власне, тому в його очах вона і стояла значно вище за інших – простацьких дівчат, до яких він звик. Свої фізіологічні потреби він вдало задовольняв за допомогою клієнток фірми. Ерік дійшов висновку, що переїзди та від’їзди дуже впливають на людей, роблять їх більш сентиментальними та відкритими щодо нових можливостей. І він злягався із самотніми жінками, розлученими, заміжніми, жінками, які живуть у цивільному шлюбі. Трахав їх на обідніх столах, на сходах, на матрацах, загорнутих у поліетилен, і на свіжовимитому паркеті під голими стінами, від яких відбивалася луна, а сам у цей час думав, що б такого іще купити Каміллі.

Найпривабливіше було те, що цих жінок він більше ніколи не бачив. Вони ось-ось мали або переїхати, або поїхати з країни. Що вони і робили. За винятком однієї.

Бірта Олсен була темноволосою красунею з тілом, гідним журналу «Пентхаус». Вона була молодша за нього, а дзвінкий голос та манера висловлюватися робили її зовсім дівчиськом. Вона була вагітна на другому місяці і збиралася переїхати з рідної Твейти на Хоффсвейєн до батька майбутньої дитини, якогось чоловіка із західного Осло, який до того ж збирався з нею одружитися, – і в цьому долі Бірти та Еріка були чимось схожі. І тут, узявши її на простому сосновому стільці посеред обшарпаної вітальні, він зрозумів, що без такого сексу обійтися вже не може.

Іншими словами, Ерік Лоссіус знайшов свою половину.

Він думав про неї, як думає чоловік, який і гадки не припускає, що вона хоче не того самого, що й він, себто – затрахати одне одного до втрати свідомості. І, власне, це їм вдавалося. У будь-якому разі вони стали зустрічатися не рідше як раз на місяць у спустілих квартирах, звідки мешканці переїхали або куди от-от мали в’їхати. І завжди їхні зустрічі супроводжувалися ризиком: у будь-який момент їх могли заскочити, і тому вони були швидкими, сповненими ентузіазму, але одноманітні. Але все одно Ерік Лоссіус радів цим зустрічам, як дитина Різдву: це було нетерпляче та щире очікування, яке тільки посилювалося при думці, що воно завжди буде виправдане. У них було паралельне життя у паралельних світах, і все це, здається, їй підходило, як і йому. Так вони і продовжували зустрічатися, зробивши перерву тільки на час пологів, які, на щастя, відбулися за допомогою кесаревого розтину, на час відпусток та короткочасної й легкої венеричної хвороби, джерело якої він не міг, та й не намагався визначити. Так минуло десять років, і от перед Еріком Лоссіусом, посеред порожньої квартири в районі Торсхов, сидить на пакувальному ящику високий, коротко стрижений чоловік і голосом, як у газонокосилки, запитує, чи був він знайомий із Біртою Беккер.

Ерік Лоссіус занервував.

Чоловік відрекомендувався старшим інспектором відділу вбивств Харрі Холе, але зовні він більше скидався на якогось хлопця з команди його вантажників. Поліцейські, з якими Ерік зустрічався після того, як заявив про зникнення Камілли, були з відділу розшуку зниклих безвісти. Але коли навіть цей чоловік показав посвідчення, Ерік спершу чомусь подумав, що той розповість щось про Каміллу. І, судячи з того, що поліцейський не викликав його до управління, а заявився сюди сам, – розповість щось жахливе. Тому він виставив вантажників за двері, запропонував старшому інспектору стілець, а сам поліз за цигарками, готуючись до найгіршого.

– Ну? – запитав старший інспектор.

– Бірта Беккер? – повторив Ерік Лоссіус і запропонував чоловікові цигарку, намагаючись швиденько обміркувати, як краще відповісти. Не вдалося. Господи, та він навіть повільно думати був не в змозі.

– Я так розумію, вам треба зібратися з думками, – зауважив старший інспектор і дістав власний «Кемел».

Ерік дивився, як той дістав з пачки цигарку, прикурив, простягнув запалену запальничку.

– Дякую, – видушив Ерік і затягнувся так глибоко, що тютюн аж затріщав.

Дим наповнив легені, нікотин проник у кров, і Еріка помалу попустило. Він і раніше вважав, що поліцейські так чи інакше знайдуть ниточку, яка веде від Бірти до нього, і прийдуть ставити свої запитання, і вигадував, як приховати це від Камілли. А тепер усе було не так. Адже – до нього це дійшло тільки зараз – поліція напевне хоче перевірити, чи нема за цими двома зникненнями чогось більшого, ніж просто збіг.

– Чоловік Бірти, Філіп Беккер, знайшов її записну книжку, де була зашифрована якась інформація. Розшифрувати її було неважко, – сказав поліцейський. – Там були номери телефонів, дати та невеликі замітки. Усе це не залишало ніяких сумнівів у тому, що Бірта зустрічалася з іншими чоловіками.

– Чоловіками? – вирвалося в Еріка.

– Якщо вас це втішить, можу сказати, що, за підрахунками Беккера, з вами вона зустрічалася частіше, ніж з іншими. До того ж, як я зрозумів, щоразу за новою адресою, так?

Ерік нічого не відповів. Йому здалося, що він сидить у човні й дивиться на величезний вал, який мчить на нього зі страхітливою швидкістю.