Розділ «Частина четверта»

– Тому що матері, породжуючи нове життя, уповні проявляють свою натуру, і це дає їм глибинне розуміння життя, глибше, ніж у чоловіків.

– Дурниці.

– Не кажіть. Адже їм не треба відчайдушно шукати потенційного батька. Вони тепер хочуть грати в інші ігри.

– Он як? – повернулася до нього Катрина. – Ну, тоді, мабуть, у мене саме такий період. У що ви хочете пограти?

– А в що хочете.

– Чудово. – Вона дивилася на сцену.

Співак заплющив очі, вчепився у мікрофон обома руками і видав протяжне крещендо.

– Свято нудне, і я поїхав додому. – Стьоп поставив порожній келих на тацю в руках офіціанта. – Я живу на Акер-Брюгге. Той самий під’їзд, де й редакція «Ліберала». Останній поверх, верхній дзвоник.

– Я знаю, де це, – посміхнулася вона. – Наскільки ви хочете мене випередити?

– Дайте мені двадцять хвилин. І пообіцяйте, що ви ні з ким більше не розмовлятимете. Особливо з вашою подругою. Домовилися, Катрино Братт? – Він дивився на неї, сподіваючись, що не переплутав ім’я.

– Обіцяю, – відповіла вона, і Арве Стьоп помітив, що її очі сяйнули якимось глибинним вогником, котрий нагадував відблиск лісової пожежі на небі. – Я зацікавлена у нашій зустрічі так само, як і ви. – Вона підняла келих.

Стьоп поглянув на неї і пішов до виходу. За його спиною чулося віддалене тремоло співака.

Гримнули двері під’їзду, і вулицею Сейльдуксгата прокотилося п’яне волання. Четверо підлітків шумливо горлали, йдучи з вечірки в Грюнерльокку – районі барів. Вони пройшли повз автомобіль, що стояв біля тротуару, не помітивши людину, що сиділа всередині. Потім завернули за ріг, і на вулиці знову стало тихо. Харрі нахилився до лобового скла і подивився на вікна Катрини Братт.

Він міг би зателефонувати Хагену або викликати Скарре та патрульну машину. Але якщо це помилка, треба спочатку перевірити.

Він вийшов з автомобіля, піднявся на третій поверх, подзвонив у двері без імені власника. Зачекав. Подзвонив знову. Потім повернувся до машини, вийняв з багажника ломик, повернувся до дверей і подзвонив на перший поверх. Відповів сонний чоловічий голос, на задньому плані чувся якийсь концерт. Секунд за п’ятнадцять чоловік спустився і відчинив двері. Харрі показав йому посвідчення.

– Хіба я скаржився на злодіїв? – сказав чоловік. – Хто вас викликав?

– Дякую, далі я піду без вашої допомоги, – ігноруючи запитання, кивнув Харрі.

На третьому поверсі, де не було таблички з ім’ям мешканця на дверях, Харрі постукав, приклав вухо до дверей і прислухався. Потім устромив вістря ломика між дверима та одвірком біля замка. Оскільки будинки в Грюнерльокку свого часу будувалися для простих робітників з фабрик уздовж Акера, то використовувалися найдешевші матеріали, отож Харрі зламав двері без особливих труднощів.

Він постояв секунду-другу у темному передпокої, прислухаючись. Потім увімкнув світло і подивився на підставку для взуття. Шість пар. Усі невеликого розміру, чоловічих нема. Підняв одну пару, яка саме сьогодні була на Катрині, – підошви ще були вологі.

Пройшов до вітальні, увімкнув ліхтарик, щоб у разі чого вона не змогла з вулиці побачити, що в неї гості.