Очі Катрини Братт спалахнули, але голос залишався спокійним.
– Є відчуття, що я незабаром натисну на delete.
– Можливо. – Харрі перевірив, чи всі патрони на місці.
– Так, двох викрадачів жінок з одним і тим самим почерком бути не може. – І Катрина покрутила головою, наче розминаючись перед боксерським двобоєм.
– І я так вважаю.
– Ех, якби знаття про це, коли ми були тут уперше!
«Чому я, – подумав Харрі, – на відміну від Катрини Братт, майже не відчуваю ніякого збудження, чому не кваплюся провести затримання? Тому що точно знаю, що буде потім». А потім буде спустошливе усвідомлення, що він спізнився. Щось подібне, мабуть, відчуває пожежник, дивлячись на руїни, що куряться. Так, але не цього разу. Цього разу ним володіло інше відчуття. Сумнів. Відбитки пальців та запис із «Стуру-центру» будуть, звісно, прийняті в суді, але все одно доказів замало. Цей убивця банальних помилок не припускався. Та й не міг Беккер бути тією людиною, яка приліпила голову Сильвії Оттерсен на тулуб сніговика й заморозила поліцейського в його власному холодильнику, та ще й написала Харрі: «Ти маєш запитати себе ось про що. Хто зліпив сніговика?»
– Ну то що? – запитала Катрина. – Братимемо самі?
– Поки що чекаємо, коли під’їдуть хлопці. Потім зателефонуємо.
– А якщо він не вдома?
– Він удома.
– Звідки ти…
– Подивися на вікно у вітальні. Затримай погляд на секунду-другу.
Вона подивилася. І побачила за склом великого панорамного вікна біле мерехтіння, яке він, мабуть, давно помітив. Відблиск від екрана телевізора.
Вони чекали мовчки, і на вулиці було тихо. Каркнула ворона – і знову тиша. І тут задзвонив телефон Харрі – прибули машини прикриття.
Харрі коротко змалював їм ситуацію: він не хоче бачити жодного хлопця у формі, поки їх не покличуть або вони не почують постріл чи крики.
– Вимкни звук у мобільнику, – порадила Катрина, коли він скінчив розмову.
Харрі усміхнувся, зробив, як вона сказала, і скоса кинув погляд на її обличчя. Він пам’ятав, яким воно було, коли вони відчинили холодильник, але тепер на цьому обличчі не відбивалося ані страху, ані хвилювання, тільки зосередженість. Харрі сунув телефон до кишені піджака, де він стукнувся об револьвер.
Вони вийшли з машини, перейшли дорогу й відчинили двері. Мокрий гравій вперто обліплював підошви. Харрі затримав погляд на вікні у вітальні й прослідкував за рухом тіні на білому килимі.
Перед дверима Катрина подивилася на Харрі, той кивнув. Вона подзвонила. Зсередини пролунало вимогливе «дінь-дон».
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сніговик» автора Несбё Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина третя“ на сторінці 34. Приємного читання.