– Тримай на контролі, Гольме.
– А ти куди? – запитав Скарре.
Харрі посміхнувся:
– Піду повчуся грати в покер.
Харрі стояв біля дверей Валянка на сьомому поверсі блочного будинку на Фрогнерплас і відчував те саме, що й багато років тому, коли під час канікул жив в Уппсалі. Там, за цими дверима, – останній шанс, останній вихід зі становища, бо решті хлопців він уже телефонував. Валянок, або Асбйорн Валлнек, як його назвали при народженні, відчинив і мовчки подивився на Харрі. Він теж знав. Як і тоді. Останній шанс.
За маленьким передпокоєм розташовувалася тридцятиметрова квартира, яку при бажанні можна було назвати тільки вітальнею, поєднаною з кухнею, або кімнатою з кухонькою. Який тут був сморід! Річ у тім, що у Валянка дуже пітніли ноги. Пітніли й смерділи. Він успадкував цю особливість – як і прізвисько – від свого батька, який був упевнений, що просте сільське взуття всотує неприємні запахи.
Щоправда, у Валянкового смороду був один плюс: він перебивав будь-які інші запахи. Гори немитого посуду, купи недопалків, просяклі потом футболки, розвішані на спинках стільців, – усе це вже було байдуже. Напевне, не брехали, подумав Харрі, що саме сморід від ніг Валянка став причиною його грандіозного програшу у півфіналі чемпіонату з покеру в Лас-Вегасі.
– Давненько, – буркнув Валянок.
– Так. Дякую, що знайшов час зустрітися.
Валянок посміхнувся, наче Харрі утнув штуку. А Харрі, в якого не було ніякого бажання залишатися тут ані на хвилину понад необхідне, перейшов до справи:
– Так чому в покері головне – побачити, коли блефують твої суперники?
Валянок, певне, теж був не проти одразу до діла:
– Усі вважають, що покер – це підрахунок, ставки та теорія ймовірності. Але коли граєш на високому рівні, всі гравці можуть зробити однакові ставки, так що річ зовсім не в цьому. Кращих з найкращих відрізняє вміння бачити наскрізь. Перед тим, як податися до Вегаса, я знав, що гратиму там проти кращих з найкращих. А як вони грають, я бачив по супутниковому каналу «Гемблерс». Записав їхні ігри на відео і, коли хлопці блефували, вивчав кожен – навіть найнезначніший – жест. Прокручував на повільній швидкості, відмічав найдрібніші деталі міміки, що і як вони казали, як поводилися. І коли я все це відпрацював як слід, я вже міг передбачити, чи є в когось із них пристойні карти, чи він блефує. Один чухав собі праву ніздрю, інший гладив пальцем сорочку карт. Отож я подався туди абсолютно впевнений, що зможу перемогти. Але, на жаль, не подумав, що й у мене самого купа ознак, за якими мене можна вичислити.
Від гіркого сміху, який прозвучав як схлипування, велике безформне тіло Валянка затрусилося.
– Отже, коли я буду допитувати якогось хлопця, ти побачиш, бреше він чи ні?
Валянок похитав головою:
– Усе не так просто. По-перше, мені треба спочатку глянути на нього на відео. По-друге, я маю «побачити його карти» та зрозуміти, коли він блефує. Тоді я зможу порівняти й проаналізувати, як він поводиться, коли бреше. Адже як налаштовують детектор брехні? Спочатку людина має сказати чисту правду – ну, назвати своє ім’я, скажімо. А потім – те, про що напевне відомо: це – брехня. Порівняти, і ось тоді з певною часткою ймовірності можна сказати…
– Чисту правду, отже, – перервав його Харрі, – і чисту неправду. На одній касеті.
– Але, як я сказав тобі по телефону, я нічого не гарантую.
Харрі знайшов Беату Льонн в «Обителі скорботи» – кімнаті, де раніше, поки працювала у відділі пограбувань, Беата проводила майже всі свої робочі години. «Обителлю скорботи» назвали кабінет без вікон, напханий відеомагнітофонами та іншою технікою всякого штибу, на якій продивлялися записи пограбувань, збільшували знімки, ідентифікували людей за фотографіями та аудіозаписами телефонних розмов. Але тепер Беата Льонн була начальником криміналістичного відділу, частково перебуваючи при цьому у відпустці по догляду за дитиною.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сніговик» автора Несбё Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина третя“ на сторінці 31. Приємного читання.