Розділ «Частина друга»

– Ну… – Тут Харрі вперше промовив це вголос. – Над тим, хто до нього подібний, так само небезпечний і такий самий Нарцис. Наді мною.

– Чому він обрав тебе?

– Не знаю. Може, він знає, що я єдиний в Норвегії поліцейський, який спіймав серійного вбивцю. Він вважає, що я кинув йому виклик. На це вказується і в листі, він там згадує й про Тувумбу. Не знаю, Гольме. А як називається магазинчик у Бергені?

– Флеск! – відрекомендувався старий з сильною бергенською вимовою: «л» він вистрілював коротко та гостро, протягнув «е-е-е», підвищив тон у самій середині, а «с» сильно приглушив. Петер Флеск, який так кумедно вимовляв власне прізвище, виявився пихкотливою, галасливою та відкритою людиною. Він охоче розповів, що займається антикваріатом змалку й спеціалізується саме на папері, перах, шкіряних бюварах та іншому письмовому приладді. Більшість його покупців були постійними його клієнтами, зазвичай похилого віку, як і він сам.

На запитання Харрі про писальний папір коно Флеск із жалем у голосі відповів, що його вже багато років нема в магазині.

– Це, звісно, було ще за царя Гороха, – сказав Харрі, – але, можливо, якщо вже ваші покупці поспіль постійні клієнти, ви пригадаєте, кому продавали коно?

– Ноккену наче, Мьоллеру. І Кіккусену з Мьолларена. Записів у нас нема, але в моєї старої пам’ять мов капкан.

– Складіть, будь ласка, список: повне ім’я, адреса та приблизний вік. І надішліть мені на імейл…

– Імейлів не тримаємо, – перервав його старий, що пихтів. – І не передбачається. Факсом можна відправити, давайте номер.

І тут Харрі осяяло. Щоправда, якщо людину осяває, на це завжди є причина.

– Звісно, за давністю років усе не запам’ятаєш… Але чи не було серед ваших покупців Герта Рафто?

– Залізного Рафто? – посміхнувся Петер Флеск.

– Ви що, про нього чули?

– Та тут про нього всі чули. Ні, він у мене нічого не купував.

Комісар поліції Б’ярне Мьоллер часто повторював: для того, щоб виявити єдину можливість, треба виключити решту можливостей. Тому слідчий має не засмучуватися, а радіти, коли чергова версія зривається. До того ж Харрі всього лише «осяяло».

– Ну що ж, дякую і за це, – кивнув він. – Бувайте здорові.

– Рафто нічого не купував у мене, – раптом пролунав голос Петера Флеска, – це я у нього дещо купував…

– Що саме?

– Так, усілякі дрібнички. Срібні запальнички, пера золоті. Іноді я це купував. Хоча й знав, звідки воно.

– І звідки?