Розділ «Частина друга»

– У Норвегії усього близько вісімнадцяти тисяч лікарів. А знаєте, скільки лікарів існує в світі? – Ветлесен кивнув на свої дипломи на стіні. – Хвороба Фара випадково опинилася в програмі курсів із захворювань нервової системи, які я відвідував у Швейцарії. В нас у Норвегії хворобою Фара ніхто не займається. Ось так я і став фахівцем з цієї хвороби, хоча, звісно, не встиг вивчити її досить глибоко.

– Розкажіть усе, що знаєте про Бірту Беккер та Сильвію Оттерсен.

Ветлесен знизав плечима.

– Раз на рік вони приходили сюди зі своїми дітьми. Я їх оглядав. Жодних погіршень не знаходив. Окрім цього, я нічого про їхнє життя не знаю. Ні про життя… – Він затнувся і тихо додав: – Ні про смерть.

– Ти йому віриш? – запитав Харрі. Вони їхали мимо пустиря.

– Не зовсім, – відповіла Катрина.

– І я теж. Вважаю, нам слід зосередитися на ньому, а Берген залишимо на потім.

– Не згодна, – заперечила Катрина. – Тут явно є зв’язок.

– Невже? І який?

– Поки що не знаю. Звучить дико, але мені здається, є якийсь зв’язок між Рафто та Ветлесеном.

– Що ти маєш на увазі?

– Рафто міг змінити зовнішність за допомогою пластичної операції. У нього ж таки. Це пояснює вибір жертв: і в Сильвії, й у Бірти діти ходили до одного й того самого лікаря. Можливо, саме в клініці Рафто їх і побачив.

– Ти рано виходиш на пряму, Катрино.

– Ти так вважаєш?…

– Такі розслідування схожі на головоломку, пазл. Спочатку ми збираємо різні шматочки та крутимо їх так і сяк, припускаючи, куди кожен з них стане. А ти надто рано намагаєшся ці розрізнені шматочки поєднати.

– Та мені просто захотілося озвучити свою думку. Щоб самій почути, наскільки по-ідіотськи це звучить.

– А звучить таки по-ідіотськи.

– Ми хіба не до управління? – з подивом запитала вона.

Харрі почув у її голосі ледве помітне тремтіння й скосив на неї очі, але обличчя Катрини було непроникне.

– Я хочу перевірити те, що сказав Ветлесен, у декого з моїх знайомих. Який, до речі, його знає.