Розділ «Частина друга»

Харрі мовчки чекав на продовження.

– Я розмовляв з Боргхільд, – пояснив Ветлесен. – Я знаю, що ви шукаєте, інспекторе. І розумію, що це серйозна справа. Але допомогти вам нічим не можу. Бо пов’язаний лікарською таємницею.

– Уже ні. – Харрі дістав із внутрішньої кишені складений аркуш паперу й поклав на стіл. – Це заява, підписана батьком близнючок, яких ви ведете.

Ідар похитав головою:

– Це не допоможе.

Харрі здивовано наморщив лоба:

– Чому?

– Я не можу вам відкрити, хто приходить до мене в клініку та з якого приводу. Люди, які привели до мене в клініку своїх дітей, теж захищені лікарською таємницею і мають право приховувати мету своїх візитів від подружжя, якщо того забажають.

– Чому Сильвія Оттерсен не казала чоловікові, що вона була з дітьми у вас?

– Наші принципи можуть видатися вам простою впертістю. Але це не так: згадайте, скільки серед наших пацієнтів відомих людей, яким постійно перемивають кісточки та розпускають про них небажані плітки. Сходіть до Будинку мистецтв та подивіться на присутніх. Ви не повірите, скільки з цих людей підправляли деталі своєї зовнішності в моїй клініці. І вони мало не втрачають свідомість лише від самої думки, що про їхній візит до мене стане комусь відомо. Наша репутація базується на вмінні зберігати таємницю. Якщо дізнаються, що в нас стався витік інформації про пацієнтів, наслідки для клініки будуть катастрофічні. І я впевнений, що ви це розумієте.

– У нас два вбивства, – нагадав Харрі. – І поки що єдиний зв’язок між ними, який ми виявили, – обидві жертви побували у вашій клініці.

– Я не можу і не хочу підтверджувати ці дані. Але давайте просто уявимо собі, що це, – змахнув рукою Ветлесен, – збіг. А що? Норвегія – маленька країна, народу тут проживає мало, а лікарів – іще менше. Знаєте, скільки рукостискань між будь-якими двома жителями країни?… Імовірність того, що двоє людей побували в одного й того самого лікаря, не менша, ніж імовірність опинитися в один і той самий час в одному трамваї. Адже ви зустрічаєте друзів у трамваї?

Харрі не зміг пригадати жодного випадку – він і трамваєм майже не їздив.

– Отже, я проробив довгу путь, щоб приїхати до вас і почути, що ви не хочете нам допомогти, – засмутився Харрі.

– Вибачте. Я запросив вас сюди, бо розумів: інакше ми б зустрілися в поліції, де саме зараз преса днює й ночує, уважно стежачи за усіма, хто там з’являється. Ото вже ні, дякую, людці мені знайомі!..

– Я можу отримати ордер або постанову, що припише вам порушити лікарську таємницю.

– Чудово! – зрадів Ветлесен. – Ордер прикриє репутацію клініки. Але до тих пір… – І він зробив жест, наче застебнув рот на блискавку.

Харрі посовався в кріслі. Ідар напевне розуміє: для отримання ордера – навіть у справі про вбивство – необхідно надати чіткі докази того, що медичний висновок та інша інформація матимуть важливе значення для розслідування. А в них що? Вбиті відвідали одну й ту саму клініку. Ветлесен має рацію: і в трамваї можна зустрітися… Харрі відчув, що йому конче необхідно щось зробити. Випити. Або покачати залізо. Важкого й багато. Він зітхнув:

– Незважаючи ні на що, я маю поставити вам запитання: де ви були ввечері третього та п’ятого листопада?

– Я був готовий до цього, – посміхнувся Ветлесен, – і встиг пригадати. Я був удвох з… А ось, власне, й вона.