Розділ «Частина друга»

– Чим же вона його зачепила, цікаво…

У відповідь Катрина Братт посміхнулася майже сумною посмішкою і подивилася кудись убік, перебираючи край спідниці:

– Звичайна річ, наскільки я розумію. Хіба можна піти від людини, з якою в тебе чудовий секс? Можна робити скільки завгодно спроб, але потім усе одно повертаєшся. Ми так примітивно влаштовані, правда ж?

Харрі повільно кивнув і поцікавився:

– А що в неї були за чоловіки?

– Різні. Частіше – невпевнені в собі.

Харрі поглянув на неї скоса, вирішив не розвивати цю тему і запитав:

– Ти бачилася з Ролфом Оттерсеном?

– Так, він прийшов хвилин за десять після того, як ти поїхав, – відповіла Катрина. – І виглядав набагато краще, ніж минулого разу. Про хірургічну клініку на Бюгдьой він ніколи нічого не чув, але дозвіл на розголошення лікарської таємниці підписав. – І вона поклала складений аркуш йому на стіл.

Низькими трибунами стадіону гуляв крижаний вітер. Харрі дивився на спортсменів, що ковзали доріжками. Техніка в Олега за останні роки стала набагато кращою. Щоразу, коли суперник пришвидшувався та був готовий його обійти, Олег згинався ще нижче, трохи налягав і стрімко виходив уперед.

Харрі зателефонував Еспену Лепсвіку, щоб обмінятися інформацією, й дізнався, що того вечора, коли зникла Бірта, у її районі було помічено темний «седан». Час був пізній, ніхто його як слід не розгледів. Більше він там не з’являвся.

– Темний «седан», – кисло пробурмотів Харрі, – темного вечора.

– Так, – зітхнув у відповідь Лепсвік, – я розумію, що толку від цього мало.

Харрі вже засовував телефон до кишені, коли чиясь тінь заступила йому світло.

– Вибачте, я запізнився.

Він поглянув на життєрадісне усміхнене обличчя Матіаса Лунн-Хельгесена.

– А ви, Харрі, займаєтеся зимовими видами спорту? – запитав посланець Ракелі.

У цього Матіаса такий прямий погляд та щире обличчя, вирішив Харрі, наче він, коли говорить, сам до себе прислухається.

– Та не особливо. Трохи на ковзанах бігаю. А ви?

Матіас заперечно похитав головою: