Розділ «IV. Образ»

Піль злотопіняві гриви.

В. Чумак

Цей образ, недбало кинений Чумаком, був підхоплений в українській поезії. Є він і в Тичини (не беруся, втім, рішать, хто з них ужив його перший — можливо, що виник в обох незалежно одне від одного). Підхопив його і В. Алешко і викликав зворушення рецензента в «Шляхах Мистецтва».

Другим великим митцем образу в українській поезії є Павло Тичина, що міг би вважатися першим серед самого імажиністського кола.

Е н г а р м о н і й н е. Дощ.

А на воді в чиїсь руці

Гадюки пнуться... Сон. До дна.

Війнув, дихнув, сипнув пшона

І заскакали горобці!..

—Тікай! — шепнуло в береги.

—Лягай... — хитнуло смолки.

Спустила хмарка на луги

Мережані подолки.

П. Тичина

Ви ще не почуваєте крапель дощу — лише на воді розходяться кола з центру (рука). Все замовкло — жде (Сон. До дна.)... Втім, не псуватимеш образу прозаїчними поясненнями — він каже сам за себе. Природа перед дощем змальована П. Тичиною з геніальною яскравістю в другому місці.

...............................................................

Вітри лежать, вітри на арфу грають,

А в небі свариться вже хтось.

Завіса чорносиза

Півнеба мовчки зап'яла. Земля вдягає тінь...