Розділ «IV. Образ»

А де ж дівся соловейко

Не питай: не знає!

(Соловейко — Котляревський )

Більшість образів Шевченка такі, як в піснях:

Попід горою яром долом,

Мов ті діди високочолі

Дуби з гетьманщини стоять.

Власне, пісні порівнюють людину з дубом, у Шевченка дуб — мов дід.

Серце, як голубка, як пташка. «Дівча як тополя». В одній поезії навіть дівча перевернулось в тополю — Овідієвський сюжет.

«Думка — орлом сизокрилим літає, ширяє». «Хлопці та дівчата як мак процвітає». «Як та галич поле криє — ляхи, уніати». «Козаки, як та хмара, ляхів обступали». «Червоною гадюкою несе Альта вісті».

Але дуже часті в Шевченка і порівняння антропоморфічні, цебто, де природа вподібнюється людині (що де-не-де є і в піснях).

Там могили з буйним вітром

В степу розмовляють.

Не тілько дівча, як тополя, а й тополі, як дівчата — чудесний синтез народу і природи, однаково любих і розлучених з поетом.

Часто тим порівнянням бракує конкретности — бо вони ще не геть одрізнились від ландшафту, складають його частину. Але не завжди.

Зареготався дід наш дужий

Аж піна з вуса потекла.

Чи спиш, чи чуєш, брате Луже,

Хортице сестро.

( «Гамалія».)