Розділ «IV. Образ»

Тут порівняння розвинено в цілий малюнок-образ надзвичайної сили і влучности (піна з вуса потекла). Ще тонший психологічний образ маємо в:

І небо невмите, і заспані хвилі

І понад берегом геть-геть

Неначе п'яний очерет

Без вітру гнеться.

(«З Кос-Аралу» )

Образ, що під ним обома руками підписався б кожний імажиніст. Антропоморфізм досягає тут нечуваної доти виразности і конкретности — залежність ландшафту від настрою, їх тотожність навіть, що є одним з великих здобутків поезії (Уайльд) виступає цілком виразно.

Ці здобутки до останнього часу лишаються невикористані в українській поезії. Олесь і його школа найбільше повторюють банальні образи західноєвропейської поезії: квіти, гаї, соловейки, самітня сосна — є їх переважним репертуаром. В одному тілько творі Олесь піднявся над сучасною йому українською літературою — це в епосі «Щороку» саме в першій частині.

«Снігу ой снігу якого»

.......................................

Наче тут паслися гуси у ранці

Скублися тихо...

І пух свій розкидали білий.

Далі сніг порівнюється з свиткою господарки і нарешті

..................Мірошник

Сіяв кріз хмари муку.

Ці образи своєю конкретністю і яскравістю лишаються одним з найцінніших скарбів української поезії.

Одним з найсильніших художників образу був небіжчик Василь Чумак:

Ой там у полі на обніжку

Тліє блакитний жар.