Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА ПРИЧАЛ ПЕТРА ДОБРИНІ»

Інформація цінного агента відкрила нові грані діяльності лабораторії, якою керував доктор Гергардт. Лондон заворушився. Чи не в кожній шифровці йшлося про справи лабораторії і «господарство» самого Гергардта. Канал зв'язку через Мілорг діяв справно. Чарівна фрекен Інгрід, яка працювала в офіцерській лікарні, була завербована Енке вже більше року тому. Він відкрито бував у її домі. Всі в Балстаді знали, що майор по вуха закоханий в Інгрід Крістіансен, кілька разів сватався до неї, кликав її вийти за нього заміж, однак різниця в роках зупиняла фрекен від рішучого кроку. Але від залицяння майора дівчина не відмовлялась, охоче з'являлась з ним у ресторані, кіно, варите. Нікому і в голову не приходила думка, що майор Енко цікавиться не стільки красунею Інгрід, скільки її покоївкою фру Улл. Ця стара, схожа на монашку, жінка, регулярно, раз на місяць, відвідувала свою сестру, що жила в рибальському селищі Глом-фіорд, а до тієї з гір Фіпмарка тож регулярно, в точно означені дні і години, приходили кур'єри, приносили шифровки з Лондона, які приймала радіостанція Мілорга. Ці ж кур'єри забирали з собою шифровані донесення Кребса.

Мартіну Кребсу все давно набридло, він і сам давно зневірився у своїх патріотичних почуттях. Йому хотілось якомога швидше дістатися рятівного берега, однак розумів, що без таємниці «Вікінга» в Лондон потикатись нічого і доведеться сидіти в цій дірці до кіпця війни, а може, і до останнього подиху. Більш за все пригнічували думки про Еліз. З одруженням на дочці генерала Смайлза у нього були пов'язані найпотаємніші мрії. Кожного разу, коли фортуна посміхалась, Мартін думав: а чи не час додому? Остання вдала вербовка, здавалось, наблизила його до мети. Отримав подяку шефа, по каналу йому передали вітання від Смайлзів, і Мартін вирішив, що скоро з допомогою майбутнього тестя таки поталанить вирватись із Балстада і переправитись на острови туманного Альбіона. Ох, як йому хотілося поміняти мундир на фрак. Якби він мав можливість оперувати капіталами генерала, або до тих прибутків, які дядько Вліз Гордон Смайлз має від поставок армії (Еліз була єдиною спадкоємицею в сім'ї), давно плюнув би на цю небезпечну гру з «Вікінгом» і поринув у бізнес. З того часу, як збанкрутував його батько і Мартін пізнав приниження бідністю, його спалює бажання розбагатіти. Та все це поки що лише мрії. Ось уже більше двох років у Балстаді, а генерал щось не поспішає прихилити майбутнього зятя до схвильованих грудей. Дивно і те, що Еліз не поспішає взяти шлюб, не підганяв татка. Та де їй на відстані зрозуміти, як набридло йому таке життя, як він стомився вічно тримати в кулаці свої нерви, бажання, думки. А може, Смайлзи давно викреслили його із списків претендентів, може, заручини з Еліз давно розладналися і вже не він, а якийсь інший «щасливчик» чекає не дочекається отримати за багатою (хай вже трохи і перезрілою) нареченою рухоме і нерухоме? Ні, що не кажіть, а сидіти тут йому не стає сили.

З донесення Шлезінгера він знав, що доктор Гергардт в своїй лабораторії веде велику дослідницьку роботу, а його досліди на полонених, безумовно, мали Велике значення з військової точки зору — краплина його препарату убивали сотні людей. Глибоко, до кінця, розібратися у тих дослідах Шлезінгер, звичайно, не міг, проте і поверхових спостережень було досить, щоб замислитись: а що коли це і є та сама надмогутня зброя? Адже лабораторія Гергардта могла бути лише ланкою в системі досліджень, котрі таємно провадяться німецькими вченими-хіміками чи бактеріологами у різних місцях окупованої Сиропи. Кробсу ввижалося, що його здогадки мають під собою реальний грунт, з часом усе це неодмінно підтвердиться.

В донесенні від 25 березня Шлезінгер писав: «Сьогодні, вискочивши з лабораторії, Гайнц (так «М-27» називав доктора) кричав: «Справу зроблено! Тепер, Отто, ми можемо відпочити! Гість з Берліна прибуде не раніше післязавтрього… Готуйтесь, вранці їдемо ловити макрель! Те, що не змогли зробити цілі інститути, зробила моя лабораторія. Мого не змогли зробити ціла зграя придворних академіків, зробив я один! Тепер ми поставимо на коліна весь світ, дорогий Отто!»

Наступне донесення «М-27» передав Енке на аеродромі під час зустрічі берлінського гостя. З інспекцією до Гергардта прибув один з членів Баварської академії. Ім'я його вголос не промовлялось і в документах не значилося. Обмінявшись з доктором коротким вітанням, вони сіли в машину і покотили в шхери, навіть не заїжджаючи в Балстад. Енке з ескортом мотоциклістів провів їх до розгалуження дороги, далі про їх безпеку вже мала дбати охорона внутрішнього сектора.

Потім, зачинившись в своєму кабінеті, майор прочитав донесення. Воно ніяк не просунуло його по шляху розгадки таємниці «Вікінга», однак пролило світло на речі вельми цікаві. «Всі три дні на рибалці Гайнц був збуджений і багато говорив. Прочитав мені цілу лекцію про… гуманізм. Він вважав це вчення неправдивим і навіть шкідливим для людства. Маккіавеллі, Борджіа, селянські ватажки, королі — гуманісти. Ренесанс заперечував божественне начало, а через триста років ті ж таки гуманісти на своїх знаменах написали: «Не убій!» Однак війни існували, існують і будуть існувати! Значить, вони потрібні людству і угодні богові. Фюрер називає війну санітарною акцією. Геніально! Ми — нація переможців і наш гуманізм полягає в тому, щоб зробити війну найбільш досконалим засобом знищення всього слабкого, нежиттєздатного, не потрібного нам. Уся справа в тому, яким скальпелем буде зроблено цю операцію, які залишить сліди. Сьогодні я можу протягом однієї години знищити всіх теплокровних Австралії, проте виникає питання, скільки десятків, а можливо, і сотень років цей континент буде залишатись мертвою зоною? Мій «Гергардт-3» складають декілька цілком прийнятних для людини компонентів, їх зручно зберігати і перевозити. Вони нарізно не становлять небезпеки. Але варто їм вступити в реакцію — смерть усьому живому навкруги настає за одну мить. Це і добре, і погано. Уявіть собі, за одну мить знищене, перетворене на цвинтар місто, промисловий, енергетичний комплекс. Зіткнувшись розбиваються на друзки авто, поїзди, вибухають мартени, тепло і електроцентралі. Катастрофа! А розклад, гниття трупів? Вітри, морські течії, хмари можуть легко перенести продукти розпаду на інші континенти, і тоді смерть. Усьому живому смерть. Однак цього можна уникнути. З цього приводу в мене є деякі ідеї. Можна зробити так, що вже через тиждень отруєний континент не становитиме небезпеки для переможців. Сьогодні я ще не можу такого, але, коли на вирішення проблеми кинути кошти всієї академії, примусити чванливих панів академіків, що роками ледарюють, зжираючи державні гроші, справу буде зроблено. Я переконаний, дорогий Отто, що довідавшись про моє відкриття, фюрер мобілізує всі сили нації. Адже я даю в руки націонал соціалізму караючий меч!»

Що це? Маячня параноїка, манія величності чи… Чи він дійсно тримає в руках таку могутню зброю? Коли так, людству заздрити не доводиться.

Експерт, що прибув з Берліна, просидів з Гергардтом три доби без свідків і несподівано вилетів назад. «Гайнц, — писав у черговому донесенні «М-27», — просто вигнав його з лабораторії. Обізвав неуком, тупоголовим і особистим ворогом третього рейху. Примчавши на віллу, Гайнц засів писати листа в Берлін. Сказав, що може цього листа довірити лише мені, обіцяв дати свою машину. Просить, щоб я їхав у Берген ще сьогодні ввечері, аби на ранок завтрашнього дня встигнути до корабля, що відпливає в Данціг. Я маю передати листа комусь з моряків, краще матросу, котрий за добрі гроші переправить його в Німеччину. Гайнц боїться, що лист може потрапити до рук його ворогів, від імені яких, він переконаний, приїздив цей експерт. А тому обіцяв дати номер телефона якогось лікаря в Данцігу, на допомогу якого дуже сподівається».

Отто Шлезінгер від доручення не відмовився, однак перш ніж їхати на Берген, завернув до Балстада і зустрівся на конспіративній квартирі з Енке. Вони розкрили і перефотографували листа Гергардта, якого він адресував рейхсміністру Гіммлеру особисто. В ньому були сповнені відчаю прохання прислати в Балстад компетентну комісію з осіб, спроможних розібратися і оцінити зроблено ним велике відкриття, «що дає в руки націонал-соціалізму меч перемоги!».

Що робити? Чекати, поки доктор отримає відповідь, поки з'явиться в Балстаді нова експертна комісія, чи починати операцію «Гайнц — Гергардт» негайно? Хто зна, як поставиться до листа Гіммлер? А раптом дасть усе, чого домагається Гергардт. Тоді його не дістанеш. Сховають за сімома замками. А зараз можна взяти легко. План операції, певне, вже н Лондоні, та, як знати, чи буде він схвалений? Кребс просив повідомити про рішення без зволікань, та хіба вони там розуміють, як важливо для нього вчасно отримати відповідь. От зараз, маючи «добро» на цю операцію, саме час було б її розпочинати. Та не дивлячись на несприятливі обставини, Кребс таки відважився на перший крок.

Перш ніж їхати до Бергена, Шлезінгер виконав його доручення — непомітно прокрався на причал вілли Гергардта і залишив у його човні невеличкий чемоданчик з дистанційним детонатором. Умовити обер-лейтенанта зробити це, виявилось нелегкою справою. Погодився лише тоді, як отримав запевнення, що разом з доктором в Лондон переправлять і його, Отто Шлезінгера.

Увечері того ж дня майора Енке викликали до полковника. Рунге був вельми стривожений звісткою про наступ росіян. Сказав, що є наказ зняти з незначних об'єктів охоронні підрозділи і передати солдат у маршові роти для відправки на фронт. Знімались гарнізони з прибережних островів, половинили комендантські частини у містах по всій Норвегії. Ліквідувались радіостанції і метеослужба Нордкапа, Хаммерферста, Свеа. Дві третини особистого складу зовнішньої охорони «Вікінга» теж наказано передати в розпорядження командування дивізії, що формувалася в Тромсьє. Все це говорило про те, що операцію «Гайнц — Гергардт» не можна відкладати. Коли навіть Гіммлер і візьме доктори під свою опіку, то здійснювати його геніальні ідеї будуть уже не тут, в Норвегії, якій загрожує наступ Радянської армії. Гергардта з лабораторією евакуюють. А охорона «Вікінга»? Що буде з нею? Та її просто поженуть на фронт слідом за тими, кого вже сьогодні наказали відправили в Тромсьє. «Така логіка ситуації, Мартіне. Коли йти за нею, то звідси но вибратись тобі до нового пришестя. Загаєшся і чого доброго опинишся в полоні у росіян. Адже вони вже підходять до кордонів Німеччини. Хто їх зупинить від вторгнення на Скандінавський півострів? Ні, фортуна відвертається від тебе, Мартіне. Доктор Гергардт — єдиний вагомий привід для твого повернення в Лондон. Волюнтаризм такого рішення тож, здасться, буде чим пояснити і аргументувати перед шефом і штаб-квартирою».

Вранці наступного дня на рибалку доктор відплив удвох з мотористом. Шлезінгер був у Бергені і кращого алібі для нього важко було вигадати. Човен відчалив у сім годин ранку і тільки-но увійшов у фіорд, як за ним рушив катер Енке. Спочатку майор тримався на досить пристойній відстані. Так було завжди, а тому ніякої підозри у доктора викликати не могло. Однак десь через годину катер почав доганяти човен, а порівнявшись, подав знак зупинитися. Мотор на човні притих. Катер підійшов до його борту, і майор запропонував доктору перейти до нього. «Цього вимагають інтереси вашої особистої безпеки, — сказав він Гергардту і провів його в рубку. Маю дані, що ваш човен заміновано». «То чому ви не розмінуєте його? Я вимагаю!» — «Пізно», — відповів Енке і натиснув на панелі важіль вимикача, до якого було підведено кінці дистанційного детонатора. Човен доктора Гергардта, що вже встиг відійти від катера, раптом піднявся в повітря і розлетівся на шматки. Білий стовп води злетів у небо. У ближніх і далеких горах прогуркотіло, відлуння ще і ще раз повторило глухий стогін вибуху, і все стихло.

— Кому це потрібно? — отерплим голосом сам у себе спитав доктор.

— Тим, хто не хоче, щоб ваше відкриття, гер доктор, прислужилося третьому рейху і фюреру! — патетично промовив Енке. Але саме патетика більш за все переконала Гергардта. Знесилений, він сів на лаву, торкнувся ліктя Енке, сказав:

— Дякую вам, майоре. Я знав… Я так і думав — вони будуть шукати випадку вкоротити мені життя.

Всю ніч Мартін Кребс не склепив очей. Йому видавалось чудом, що дожив до цієї ночі, — таким напруженим, небезпечним і жахливим був минулий день. Він сховав доктора у скелях на березі фіорда і, повернувшись до місця «катастрофи», дочекався сторожових суден, які сам викликав по радіо. Потім, коли все вляглося і факт вибуху було задокументовано, переправив Гергардта на конспіративну квартиру. Щоб примусити його перейти на нелегальне становище і переховуватись, довелось сказати, що замах на нього був організований не без участі полковника Рунге. Це був аргумент, проте не такий переконливий, щоб змусити цього маньяка, що палав вогнем власної величі, сидіти під замком. Довідавшись, що лист уже на дорозі у Данціг, він чого доброго вимагатиме легалізації, зв'язку з Берліном, де сподівається знайти управу на Рунге та інших численних ворогів рейху, які ввижалися йому за кожним парканом, у кожній щілині.

А Рунге? Він підняв на ноги все, що міг. Однак телеграфувати в Берлін про загибель Гергардта не поспішав. Полковник не вірив, що доктора нема серед живих. Цей сілезький вепр нюхом почув, що тут не обійшлося без Інтеллідженс сервіс. Він так і сказав: «Повір мені, це томі, це їх рук справа. Тільки ці хлопчики працюють так чисто, що не лишають сліду». Звичайно, приємно було почути таку високу оцінку своєї роботи з вуст безпосереднього начальства, але і небезпечно. Рунге сам провадить дізнання, ледве не всю команду пропустив через свій кабінет і кожного наскрізь буравить. Шлезінгера за відлучку до Бергена направив на пошуки «кротів», що втекли з лабораторії. Справа в тому, що двоє з піддослідних Гергардта, яких доктор збирався показати експерту, поки він лаявся з берлінським гостем, прорили під стіною барака діру і втекли. Тепер обер-лейтенант ловить ЇХ; Спіймає чи ні — все одно скоро повернеться. І одразу ш вимагатиме плати за векселями: відправити його з доктором в Лондон. А штаб-квартира мовчить. Відповідь має надійти завтра, але якою вона буде?.. Ситуація затягується в тугий вузол. Як бути? Що робити далі?

Все це вимагало аналізу, тверезого рішення, а думки, як назло, плутались, перескакували з предмета на предмет. Ще кілька років такого життя — і думки про Еліз Мартіну доведеться залишити назавжди. Ця думка глибоко стривожила майора. Вилучивши з свого життя Еліз, він раптом відчув провалля і зрозумів, що життя, зрештою, не склалося. Ні сім'ї, ні дому… Сподівання на кар'єру не виправдалися. Поки ти сидиш у цій дірці, інші, котрі спритніші, вже забезпечили собі спокійну старість, а ти так і не взяв свого. Кребс розумів, щоб робити кар'єру, йому бракувало певних рис характеру, і без грошей Еліз йому ніколи тієї кар'єри не зробити. Мабуть, тому він намагався виправдатись бодай перед самим собою, напираючи на безкорисливе служіння справі, плекав свій «високий» патріотизм. «Коли закінчиться війна, — думав він, — а з усього видно — вона скоро закінчиться («тисячолітній» рейх Гітлера не проіснував і десяти років), повернусь додому, отримаю пенсіон і буду тихо жити де-небудь у пристойному районі Лондона або Глазго. Можливо, женюсь, а може, й ні. Хто витримає зіпсований роками холостяцького життя характер, хто буде терпіти бурчання, хвору печінку, ішіас, подагру?..»

Не вмикаючи світла, Мартін Кребс підвівся з ліжка, пішов до ванпої кімнати і став під душ. Поступово нервове напруження пригасло. Розтер груди, причесався, заходився одягатися. Вже знав, що піде на конспіративну квартиру, знав, що знову спробує підвести розмову з доктором до співробітництва з англійською розвідкою. Відчував, що у випадку з Гергардтом це нерозумно, але на більше поки що не мав повноважень. Доктор виявився твердим горішком. Для нього звичні поняття честі, патріотизму, вірності ідеалам існували в якомусь дивному світлі. Відкриття, про яке він не стомлювався говорити, ніби підносило його над цими поняттями. Гергардт сам збирався диктувати світові свої уявлення про мораль, свої умови, за яких той світ мав би існувати, в противному разі — смерть, загибель, апокаліпсис. Як тут підступитись до нього з розмовою про вербовку — мізерія, глупство. «І все одно, сьогодні я його завербую, а завтра Лондон надасть йому лабораторії, мільйони фунтів стерлінгів. Коли все те правда і доктор не блефує, гроші йому дадуть, він вознесеться і тоді мені лишається роль дурника, який не здатний був усе те передбачити. Ні, треба дочекатися, що скаже Лондон, яке рішення прийме шеф…»