Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА ПРИЧАЛ ПЕТРА ДОБРИНІ»

— О, так! З дітьми бува дуже важко знайти спільну мову. От у мене дочка все розуміє, а син…

— З синами завжди важче, — погодився фельдшер. — Вони наше відображення, а самі ми собі не завжди подобаємось. Своїх недоліків не помічаємо, а коли вони проявляються в дітях, тут ми стаємо до смішного принциповими.

— У мене інше, — важко зітхаючи, промовив Патрік.

— А ви розкажіть, легше буде.

— О-о… Друже мій, це довга історія. Давайте краще вип'ємо з вами трохи джину.

— Вам не можна, — беручи шапку, нагадав фельдшер. — Дивлюсь я на вас, містер Белч, і думаю: вам не таке лікування потрібне.

— А яке?

— Є тут на острові ліки… від хандри.

— Як ви сказали? Од хандри?

— У вас сердечко хворе, але мучить вас хандра. Так от, у місцевих звіроловів… Ці норвезькі хлопці живуть тут роками, і, коли їх починає діставати, вони користують ці ліки.

— Що ж воно таке?

— Ведмежа жовч із джином.

— І все?

— Є там і трави, і корінчики. Тиждень вранці і ввечері розтерти тіло і як рукою знімає. Гарантія, на собі випробував.

— А де можна дістати цю вибухівку?

— У Хільмара, Артура Уоксаса або у Бломлі. Вони тут недалеко в горах зимують.

— Але ж я не знаю цих хлопців, як можу отримати ліки?

— Для вас у мене трохи знайдеться. Однак при умові, що Ніні Павлівні ні слова. Лаяти буде!

— Це буде наш маленький секрет, — сказав посміхаючись Патрік. — Я буду, як риба…

— Ось візьміть. Для себе бережу, — старий поставив, флакон на столик і взявся за ручку дверей. — Бувайте здорові!