Розділ ««Безпірні» діти»

У більшості випадків крижмо кидали в повітря, однак часом пускали за водою: «Казали, шо навіть люди так шо на Дністрі бýли, і кричєло… ну, та’ гі їм здавало сі, шо кричит воно: «Хреста! Хреста!» Пташка війкала. Та й не мала нічо’ коло себе, та й колись такі фартухи носили білі, півка — називали, то вона відрізáла від себе та й каже: «На, називай сі, там, Місько… Як ти хлопець, то будéш Михайло, а як дівчина — то будéш Варвара, чи як там». Так шо ніби вкидáла з себе тото на воду і хрестила так, таке казала. То чось воно на воді появ’єло сі. Таке я чула, але не виділа я такого».[1669]

Трапляються варіанти, згідно з якими крижмо потрібно було скропити кров’ю з лівого мізинця:

— «Треба з лівого мезинця пустити кров на платок чи якусь шматку, і викинути, і приказати: «Якщо дівка — най буде Марійка, як хлопець — най буде Іван». І та хустинка ся підійме в повітря, то вже для тої дитини».[1670]

— «Казали, шо ті нехрещені діти стають тирчатами. То вони літають по землі і просять хрещення. Як тако йдеш і чуєш шось таке, то треба платочок свій взяти, пустити на нього крові з мезинця лівого, кинути вверх і ще приказати: «Якщо пан — то Іван, якщо панна — то Іванна», — то так як ніби похрестив».[1671]

— «Як помирали діти нехрещені — то потерчата. То як по лісу йдеш і тобі чується, шо тебе хтось кличе, то треба було кров пустити з лівого мізинця на платок якийсь чи тряпочку і викинути вверх. І ше треба приказати примовку: «Як пан — нехай буде Іван, якшо панна — то Іванна». І той платок аж летить».[1672]

— «То ж маленькі душечки, тілько вони без хреста, то вони по землі літають хрещення собі просять. То як чуєш де який голос дитячий в лісі, то треба свій платок викинути, тільки на нього маєш кров з лівого мезинця пустити і приказати примовку спеціальну, то як хрещення».[1673]

Подекуди як крижмо подавали щось бідним дівчинці чи хлопчикові, що нагадує подавання «запростибіг», вгодне душам покійних: «Як ис пан, то будь Іван, а як ис панна, то будь Анна». І крижмо треба дати. Треба якійсь бідній дівчині чи бідному хлопчикови такому щось дати: хоч хустинку, хоч сорочку».[1674]

Іноді ж «безпірних» охрещували освяченою водою або сіллю: «Як хресту просить, треба свяченої води або соли свяченої — покропити і не вбертатися».[1675]

Душі «безпірних» дітей можуть нібито виказувати свою присутність і своєрідною піснею, у якій звинувачують батька чи матір. Почувши таку пісню, їх, як і в попередньому випадку, мали «охрестити»:

— «Говорили, коли дитина нехрещена, її душа літає, як птах, і каже: «Моя мама не прощена, що я хожу нехрещена», — це коли дочка народиться. А як народиться син і є нехрещений, то він каже: «Мій тато не прощений — я літаю нехрещений», — то тато має великий гріх».[1676]

— «Про нехрещену дитину кажут, що то летит такий якийсь птах і каже: «Бодай моя мама була не прощена, що я вмерла нехрещена». Тоди треба кинути чимось за тим, хустинку якусь абощо пустити на вітер за тим».[1677]

— «Казали такого, що… «Йой, — каже, — я раз ішла, а то так дитина дуже плакала…» Вночи ніби. І як дівочка вже, то каже: «Бодай моя мама не прощена, що я ходжу нехрещена». То треба кидати, що маєш, навіть хустку, щоби на крижму».[1678]

— «Якщо «стратчє» було дівчинкою, воно промовляє: «Бодай мама не прощена, що я вмерла нехрещена», — якщо ж хлопчиком: «Бодай тато не прощен, що я умер нехрещен».[1679]

З окремих розповідей дізнаємося, що іноді, чуючи співи «безпірних» дітей, чинили так само, як і під час зустрічі з «нечистою силою»: хрестилися й промовляли своєрідне закляття: «Казали колись, шо як нехрещена дитина, а люди йдуть з грибів чи з ягід, та й ту[т] в нас [було таке], злапаютьсі за руки та й дуже співають, то ті діти, котрі нехрещені, та й дуже співають… Хреститисі, похреститисі три рази та й каже сі: «Йди, не зачіпай».[1680]

Тему стосунків між страченими дітьми та їхньою матір’ю почасти розкривають варіанти такої оповідки:

— «Колись в нас розказували, що насправді таке було. Одна жінка гуляща була. І вона діти свої гет викидувала, не родила. А як прийшлося, пішла до священика сповідатися. Каже: «Яку мені покуту дасте, бо я грішниця велика?» Та й розказала священикови, що вона троє дітей гет викинула (колись бабки тратили). А він тоди їй задав покуту таку. Каже: «Купи три крижми, засвіти три свічки, йди в каплицю, вклєкай, засвіти свічку, молися. Якщо тобі твої діти простят твої гріхи, то тоді і Бог простить». Вона пішла в каплицю, засвітила свічку, поставила так на стіл тоті крижми і моли сі. Дивиться — йде (тоті діти на тім світі повиростали великі), йде хлопець в галстуку (але священик ще сказав, аби вона сі не обзивала до них нічо’, бо як обізветься, так вони її душу і забрали б). А такий гарний хлопець, великий. Каже до неї: «Дякую тобі, мамо, — і ту крижму бере, — ти мене гет викинула, а я мав бути лікар великий. Але я тобі прощаю твої гріхи». Вона сі нічого не обзивала. І йде дівчина знов. Дівчина гарна така і каже: «Мамо, я тобі тоже прощаю. Я мала бути дуже вчена, але ти мене не хотіла». Потім ще одна дівчина підійшла і каже: «Я тобі тоже прощаю. Я мала повіситися, не свóю смертю померти». І так вона прийшла і ксьондзови розказала».[1681]

— «Ну то, шо вмерлих Великдень є… То ж Паска, вмерлих Великдень, вони ж на Паску ходять, в четвер після Паски. Казали… стари люди розказували: йдна жінка потратила троє дітий. Чи абортом, чи як вона… потратила троє дітий. І вона по їх плакала. І кажут: «Іди до церкви, і ти своїх дітей побачиш». Ну, то стари люди розказували, і вона пушла, сіла пуд церквою і дивилася — наперід іде чоловік, обкований ланцюхами, друга йде ззаду, несе дитину на руках, а третий іде з кадилом позаду. Та й за тих двоє: перший би був злодий, а друга байструки водила, а за того гріх, шо батюшка як був би — послідний з кадилом ішов. Такоє… стари люди говорили. Ну, побачила, шо би було, на вмерлих Великдень».[1682]

Подекуди вважають, що чути прохання нехрещеної душі можуть лише побожні, щасливі люди:

— «Як людина побожна, щаслива, то та людина вчує, як те дитя просить хреста».[1683]

— «То треба, аби щаслива людина така, шоби вчула та й кинула крижмо. То не кождий може таке видіти та й чути, то треба ще бути щасливому».[1684]