Хто є хто. На дивані президента Кучми

передав лист депутату бундестага Гансу-Юргену Доссу, намагаючись

привернути його увагу до розслідування справи Гонгадзе і долі

Мельниченка. Досс, з його слів, звернувся з офіційним запитом до

посольства України в Берліні. Однак там заявили, що такої людини, як

Мельниченко, взагалі не існує і що це все провокація.

Взагалі мені здалося, що мій співрозмовник був не з БНД, а з ФСБ -

настільки хорошою була його російська вимова. Тим не менш, ми

зустрічалися ще пару разів. Я не втрачав можливості пообідати за його

рахунок в ресторані. При цьому співрозмовник лякав мене, попереджаючи,

що на мене готується замах. Казав, що мою машину можуть підірвати, і

радив користуватися громадським транспортом. Зрештою, він запропонував

мені гроші за доступ до Мельниченка і назвав суму в 100 тисяч. У якій

валюті - не уточнювалася.

Забавно, що через кілька місяців вже Володимир Радченко пропонував

мені 100 тисяч за записи Мельниченка. У доларах. Йшлося про офіційну

угоду, кошти для якої могли бути виділені з бюджету СБУ. У мене склалося

враження, що спецслужби змовилися між собою і називали одну й ту ж

цифру. У відповідь ми з Болданюком жартома домовилися, що записи

коштують п'ять мільйонів. Від цієї суми ми ніколи не відступали, вважаючи,

що торг в даній ситуації недоречний.