Вершники на Інгулі

маленькими ніжками під срібний дзвін острог кавалеристів внучата

Пушкіна”, – писав пошуковець А. Юрченко. Тож внуки поета мешкали в

будинку, закладеному царем, якого один їх дід Дубельт називав “ангелом”,

інший – Пушкін – “хорошим”, який “на тридцять років дурнів наготував”, а в

народі – Миколою Палкіним. Діти росли разом із алеєю-бульваром навколо

плацу і гаєм-парком за останнім. Вони могли спостерігати за вишколом

кавалеристів заснованого тоді училища, яке займало приміщення на розі

Палацової та Кавалерійської вулиць. У вільний від виховання час їх мама

була душею балів, благодійних вечорів. Якою її бачили на цих заходах, біля

палацу, у місті? Звернемося до спогадів сина письменника пушкінських часів

Загоскіна, який оцінював її по Петербургу:

“В житті своїм я не бачив жінки красивішої – то була Наталія

Олександрівна Дубельт, уроджена Пушкіна, донька нашого безсмертного

поета: високого зросту, надзвичайно скромна, з прекрасними плечима,

чудовою білизною обличчя, вона сяяла якимось сліпучим блиском. Не

дивлячись на малоправильні риси обличчя, яке нагадувало африканський тип

її знаменитого батька, вона могла називатися досконалою красунею, і якщо

додати до цієї краси розум і люб’язність, то можна легко уявити, як вона була

оточена на балах і як біля неї вилась уся щегольська молодь … а старички не

спускали з неї очей”.