Вершники на Інгулі

фотолітопису Карпенків із козацького роду. Особливе місце в ньому

займають світлини єлисаветградсько-зінов’євського періоду сім’ї, розчахнутої

тоталітарною добою. Родини, яка крізь століття, кордони й політичні

катаклізми нерідко в складних умовах дбайливо пронесла і береже для своїх

нащадків документальні й усні свідчення своєї історії. “Вельмишановній,

милій і дорогій Ніні Олександрівні Газєєвій. 27 січ. 1961 р. м. Париж. “Рідне

гніздо”. Єлисаветградське кавалерійське училище”. Фото із цим

зворушливим дарчим підписом, адресоване доньці О. Карпенка. Уявляється,

що англійська десятикласниця Анна Секкомбе, яка вперше відвідала малу

батьківщину свого дідуся, привезе колись на береги українського Інгулу до

рідного гнізда Карпенків і своїх майбутніх дітей із туманного Альбіону.

ШКОЛА, РЕПРЕСОВАНА ГОЛОДОМОРОМ

“Необхідно знищити кулацький клас як вридителя Соц.-будівництва

Сельського господарства… Куркуль намагається робить вред (агітації,

теракти, на робітників і т. ін.). Для цього наша компартія і Рад. Влада

поставила питання про ліквідацію кулака як кляси, витеснув з меж нашого

с/господарства… Партія ставить завдання про ліквідацію куркуля як кляси

аби дати можливість колективизіровать склянство”.

(З доповіді на зборах комуністів команди дивізіону Української кінної

школи ім. Будьонного 25 січня 1930 р.)