Вершники на Інгулі

врешті-решт знесиліли від трирічного недоїдання та надмірної рабської праці

на верхівку. Червоноармієць не відчуває своєї батьківщини, т. я. сім’ї

знедолили, він не має нічого… Він себе в цій країні відчуває чужим…,

відноситься до всього байдуже”. Після сибірських таборів він працюватиме

чорноробом на кіровоградському заводі “Червона зірка”. У протоколі допиту

комвзводу І. Підвального зафіксовано: “… В жовтні 1932 року в містечку

258

Рівному Ново-Українського району … я, спостерігаючи життя села,

переконався, що більшість колгоспників буквально голодують, на селі

абсолютно відсутні необхідні для селян товари першої необхідності, і що

становище селянства … різко погіршується …”. Допитуючи комвзводу 15

кавполку Л. Присяжнюка слідчий записав: “До Укркавшколи вступив 1929

року. Розмови переходили на чисто політичні тому, що обговорювали

питання про становище селянства. На селі погано, забирають хліб, селяни

часто залишаються голодними… Розмови відновились, підігріті враженням

від дороги із Зінов’євська до Бердичева… Станції та ешелони були наповнені

селянами (нібито велике переселення народів)… Звичайно… я, Молчанов

Василь і Молчанов Прокіп запитували, куди рухається вся ця маса, на що

отримували відповіді, що це голодні їдуть в пошуках хліба…”.

Останній випуск кавшколи на Інгулі навесні 1933 р. відбувся в умовах