Вершники на Інгулі

У реабілітаційній справі інтерес викликають свідчення С. Пузенкіна,

який добре знав О. Карпенка з 1905–1906 рр., а 1931 р. перебував в одній

камері з Ф. Нікітіним, К. П’ятницьким, А. Романовським. До них

застосовували недозволені методи слідства (змушували знаходитися без руху

по кілька діб, загрожували арештом членів сім’ї тощо), змушуючи обмовляти

себе і своїх колег, знайомих, товаришів. За спільною роботою в трудшколі

№ 4 із сер. 1920-х знала О. Карпенка колишня вчителька жіночої гімназії

К. Лящова, характеризуючи його як хорошого педагога й людину, лояльну до

радянської влади. У справі також згадуються В.М. Акацатов, В.А. Писаревський,

В.К. Келлер, А.І. Бурячковський, В.Х. Єленевський (колишній викладач

Української кавшколи), С.М. Гацинський, В.І. Харцієв, О.П. Феоктистов,

В.М. Сосєдов, А.А. Рибицький, О.П. Осмьоркін, Б.Д. і Д.Л. Пічахчі,

М. Кияшко, Пашутін, Ситін, Чичибабін.

У 30-х рр. на СРСР ніхто у Європі не напав. Натомість у війну з

Польщею слідом за Німеччиною вступив 1939 р. Радянський Союз. Без

більшості царських військовиків, які перейшли свого часу на бік радянської

влади, і без багатьох вихідців із робітничо-селянського середовища –

червоних командирів, які вступили до Червоної армії в 1917–1920 рр. Їх

знищили в 1930-х у застінках НКВС–ДПУ. 1969 р. добре ім’я Олександра

Карпенка реабілітували.