Вершники на Інгулі

спокою і порядку”. Родичі звернулися до командира іноземців, генерала з

проханням, з огляду на юнацьку легковажність звинувачуваного, віднестись

до нього поблажливо і обмежитись арештом, не піддаючи іншим покаранням.

Вночі 26 червня невідомі обстріляли австро-угорських вартових біля

юнкерських таборів. У Лелеківці австро-угорські загони роззброїли

мешканців, захопивши понад 100 гвинтівок та розстрілявши більшовика

К. Настасієнка.

Суттєво інший підхід до стосунків із цивільним населенням був у

прибулих в Центральну Україну галичан. “Ніяких насильств і боротьби не

заводити, а суперечки полагоджувати поки що своїм громадським судом.

Кара смерті заборонена... Поводження з людьми має бути чемне. Говорити

тільки по-українськи до населення”, – такий наказ отримав легіон (полк)

Українських січових стрільців (УСС) перед переходом у Наддніпрянщину.

Складався він із добровольців-західноукраїнців, чиї землі перебували в

складі Австро-Угорської імперії. Із армією цієї держави, згідно з Брестським

миром, січовики прийшли в наш край.

Стрільці розмістилися в Масляниківці, Миколаївці, Грузькому, Іванівці

(Благодатному), Карлівці, В. Висці, Соколівському. 13 червня вони прибули

до Єлисаветграда поїздом. Один з них, М. Горбовий, згадував: “Вже здалека

мріє місто, з куполами церков, твердинею. На двірець (залізничний вокзал. –