Вершники на Інгулі

С.Ш.) заїздимо о годині п’ятій пополудні, при грімких звуках оркестри. Зараз

таки мало не все місто злягло на двірець, побачити “австрійських козаків”.

Стрільці, побачивши таке зацікавлення собою, – дарма, що були доволі

помучені тижневою подорожжю, теж хотіли “показатися”. Вирівнялись лави,

постава бадьора, старшини на конях, коротка, різка команда і – з оркестрою

на чолі – двинулося стрілецтво в місто. Вже цей перший виступ викликав у

публіки дуже достатнє враження, а це в той час багато значило”.

Головним завдання “усусів”, як їх іноді називали, австрійське

160

командування вбачало в охоронно-поліцейсько-каральній функції при

концентрації та відправленні до імперії хліба, придушенні місцевих, зокрема

селянських, повстань. Але при реалізації цих завдань західноукраїнці

намагалися уникати жертв місцевого населення, робили спроби захистити

його від покарань австрійцями. Значно більше уваги, зусиль і бажання вони

докладали до виконання заклику Центральної управи УСС: “Ширити скрізь

серед українського населення національну свідомість, знання історії,

літератури, краю і людей, пісні і музики, пошанування і культури всього

рідного, своїх національних пам’яток, своєї минувшини... полишити по собі

серед українського народу із днів світової війни пам’ятку не тільки карного,

але і в найвищому степені культурного війська”.