Вершники на Інгулі

зокрема, йшлося про необхідність роззброєння. Невдовзі було обіцяно за

здані гармату – 50 крб., кулемет – 12,5 крб., гвинтівку – 1 крб., що на той час

складало немалі гроші. В Українському робітничому клубі (Н. Донська між

Іванівською та Миргородською вул.) відбулися збори старшин і козаків, які

служили в українських частинах або працювали з українізації війська.

Частина старшин колишнього Модлінського полку стала ядром 21-го

Єлисаветградського пішого полку (з 3.6.1918 р.) Української держави. У

Єлисаветграді мав бути сформований 17-й кінно-козачий Чернігівський полк.

Фактично ж в його складі, за словами науковця Я. Тинченка, був лише

командир М. Бузінов та старшина, які за Директорії перекваліфікувалися в

керівника та районних комісарів української міліції м. Єлисаветграда.

Про вимоги українського командування до поведінки своїх підлеглих у

побуті свідчить наступний факт. Двоє вояків з частини в колишньому

кавучилищі, помітили, як один селянин добре вторгував за свиней і, коли той

повертався додому Бобринецьким шосе, пограбували його на 21 тис. крб. У

відповідь приїжджий верхи непомітно для грабіжників прослідкував за ними в

місто, де зумів їх затримати і повідомити в частину. Там солдатів розстріляли за

те, що ганьбили честь і гідність українського війська.

Попри ліквідацію ЄКУ в місті діяло товариство взаємодопомоги його

колишніх юнкерів і службовців. Зокрема, на 2 червня у реальному училищі