Вершники на Інгулі

Українські січові стрільці влаштували із слухачами курсів

українознавства (для них та “Просвіти”, зокрема, виділила кошти місцева

споживспілка) для вчителів народних шкіл Єлисаветградського і

Олександрійського повітів спільну вечерю неподалік Масляниківки. У

канікулярний час галичани організовували для селян народні, вечірні та

недільні школи. Вдова корифея театру Софія Тобілевич приймала на хуторі

Надія стрільців уже невдовзі після їх приїзду в наш край: “Ожив і заяснів

наш хутір духовою радістю після довгих років самітності й забуття… І мало

не всі представники культурної Галичини мали за свій обов’язок побувати на

могилі й хуторі”. Згадку про відвідини цього славетного місця стрільцями

залишив і письменник Р. Купчинський, який у їхньому складі базувався в

Грузькому: “І враз перед ними виринув хутір “Надія”...Серед зжатих піль, як

оаза серед пустелі. Цілий у зеленій шаті саду, над маленьким потічком... –

Хутір Карпенка-Карого, – сказав отаман. – А ось направо його могила! Їздці

позіскакували з коней і підійшли до могили. Належало перше зложити поклін

великому покійникові. На хуторі вже запримітили приїжджих... – Ми

стрільці в гості до пані Тобілевички... Під низьким дахом, серед жовтих

мальв ждала хата на стрілецьких гостей. А на порозі хати ждала найліпша з

161

господинь, незабутня Софія Тобілевич – дружина Карпенка-Карого. З