Вершники на Інгулі

Позиція міської влади висвітлена в “Історичному нарисі

м. Єлисаветграда” (1897 р.), полягала в тому, що “Ковалівський бульвар і

парк в числі інших міських садів і бульварів при передачі міста Єлисаветграда,

за Височайшим велінням, із військового до цивільного відомства 1861 року,

були також передані до відання міського управління, тому що про залишення

їх за казною не було жодного зауваження, і відряджений … херсонський

віце-губернатор Канатов доніс начальству, що м. Єлисаветград був

прийнятий ним згідно Височайше затвердженого плану з усією належною

йому землею, садами і бульварами, що підтверджується також отриманою

міським управлінням від 7-го листопада 1881 року довідкою з міністерства

внутрішніх справ”.

Іншу точку зору щодо права власності мала інженерна дистанція, у

віданні якої знаходилися казенні училищні приміщення. Вона ж фактично

розпоряджалася і вказаними бульваром та парком (в т. ч. догляд, утримання

сторожів і огорожі), вважаючи їх нерозривним комплексом з навчальними

приміщеннями кавучилища та плацом. На поч. 1870-х рр. інженерне

відомство відвело Ковалівський сад військовій прогімназії з метою

спорудження літнього приміщення для її вихованців згідно розпорядження

командувача Одеського військокругу генерал-лейтенанта Коцебу. У

відповідь міська дума 28.11.1872 р. доручила управі вияснити в інженерного