Вершники на Інгулі

фарбами”, – згадував М. Федоровський. Для участі в добродійних спектаклях

приїжджав із Бобринця М. Кропивницький, називаючи ремісничо-грамотну

школу улюбленим дітищем Рогаської (у неї він деякий час був управителем) і

Федоровського. Донька останнього писала: “При створенні першого

народного театру українською мовою Федоровський узяв на себе обов’язки

організатора. Він найняв під театр величезний сарай якогось купця, …

залучив юнкерів до обладнання приміщення ... Організував серед них групи

хористів, танцюристів, а найбільш здібних рекомендував в артисти трупи.

Репертуар для театру створювався його учасниками. Ставили такі п’єси:

“Назар Стодоля”, “Скажені гроші” та ін.”.

Тож успіх “Вечорниць” став вагомим каменем до фундаменту

майбутнього театру корифеїв. Він позначився на становленні й подальшій

долі автора, постановників, акторів, організаторів сценічного дійства. На

жаль, Емський указ 1876 р. заборонив, з-поміж іншого, постановку п’єс

українською мовою, що стало черговим виявом колоніальної політики

Романових. Лише у жовтні 1882 р. виставою “Наталка Полтавка” на сцені

приміщення єлисаветградського міського театру українська трупа, створена

М. Кропивницьким, засвідчить народження національного професійного

театру. Поки ж що у колі Федоровського, Тобілевичів, Кропивницького,

Ніщинського, інших визначних осіб відбувалося культурницьке, громадське,