Вершники на Інгулі

зробив у кількох об’ємних листах. У місті на Інгулі прочитав тоді ювілейну

доповідь. Гарні подарунки отримав петербуржець на ювілеї ремісничого

училища, одним із яких – “чудовим рушником, розшитим шовками та

мереживом, він декорував бюст Шевченка у своєму кабінеті”, – згадувала

донька. (Під час одного з цих приїздів діти на прохання Федоровського не

змогли виконати жодної української пісні, оскільки їх цьому вже не

навчали...) Водночас генерал-майор не поїхав на ювілей Ольвіопольського

полку, куди його запрошувала делегація, яка спеціально приїжджала з

Єлисаветграда до Петербурга. При цьому він завжди носив військову форму,

в якій почувався зручніше, ніж у цивільній. Додамо, що, напевне, воля,

дисципліна, організованість військовика допомогла Федоровському вирішити

в його житті багато проблем на користь суспільної, української справи.

Часті хвороби спонукали М. Федоровського вивчати проблеми

67

лікування. Він виступав на Всеросійському з’їзді лікарів у Москві, головував

на І Всеросійському з’їзді гомеопатів, видав кілька брошур з медичної

проблематики. Зрештою, і помер 80-річний М. Федоровський у Бердянську,

заразившись під час надання допомоги хворим на дизентерію. “Голос

Півдня” 23.06.1918 р. надрукував некролог та спогад його колишнього колеги

М. Пашковського про покійного.