Нарцис, або Штрихи до політичного портрету Віктора Медведчука

Наступний вираз, який пропонувалось спростувати, такий:

„Але організатори більшості її зігнорували, влаштували в сесійному залі на ранковому засіданні 20 січня справжній бедлам».

Автор статті називає „бедламом» мегафонний мітинг під час проведення пленарного засідання Верховної Ради України 20 січня 2000 року, у якому найактивнішу участь взяли якраз керівники деяких фракцій так званої більшості. А фото координатора більшості Л.Кравчука, який вигукує в мегафони невідомо що, прикрасили сторінки багатьох ЗМІ. То хіба це неподобство може позитивно характеризувати його? То що ж спростовувати?

А як бути із вимогою Медведчука — Плюща спростувати вираз:

„Як відбувалося шахрайство, важко сказати, можна лише здогадуватися».

Невже шахрайство легко пояснити? Чи позивач переконаний у тому, що про нього неможливо здогадатися? Знову нісенітниця.

А ось чергові перли не „останнього в Україні юриста» — вимога спростувати наступний вираз:

„Фабрикація документів — справа звичайна в кримінальних колах. Але фальсифікація постанови Верховної Ради України та ще й у самому парламенті і за участю народних обранців — це щось дике».

Якщо спростувати цей вираз, то виходить, що в кримінальних колах фабрикація документів є небуденною, а надзвичайною справою, а фальсифікація постанови Верховної Ради України зовсім не дике, а цілком звичайне і нормальне явище.

Можливо, що дехто так не лише вважає, а й подібним чином діє, адже фальсифікації та службові підлоги законодавчих актів українського парламенту, коли в його керівництві перебував В.Медведчук, виявлялися неодноразово.

Далі в позовній заяві вимагалося визнати такою, що не відповідає дійсності, наступну фразу:

„Отже, засідання пропрезидентської більшості в Українському домі 21 січня 2 000 року розпочалося із фальсифікації-оголошення головуючим Медведчуком постанови, яка насправді не приймалася. Після чого той же Медведчук фактично самочинно взяв керівництво Верховною Радою України у свої руки».

Оце вже серйозніше. Це чи не єдине, варте уваги, дійсно спірне, на перший погляд, питання. Але тут В.Медведчуку нічого доброго не світить, бо він справді, відкриваючи музейне засідання 21 січня 2000 року, оголосив прийнятою неіснуючу постанову, тобто вдався до обману і фальсифікації. Оскільки в другому пункті зачитаного В.Медведчуком неіснуючого документа доручалося йому — В.Медведчуку — вести засідання Верховної Ради, то будь-який. навіть «не останній юрист», повинен розуміти, що Віктор Володимирович брав керівництво Верховною Радою фактично самочинно. І це теж неможливо спростувати. Яскравим доказом цього є відсутність в Єдиному державному реєстрі законодавчих актів України оголошеної В.Медведчуком прийнятою постанови Верховної Ради України „Про відсторонення від ведення пленарних засідань 21 та 22 січня 2000 року Голови Верховної Ради України Ткаченка О.М. та першого заступника Голови Верховної Ради України Мартинюка А.І.», яка нібито дозволяла йому вести засідання. Це ще раз незаперечно свідчить про обман депутатів і фальсифікацію законодавчого акта саме за участю В. Медведчука.

„Оскільки Медведчук особисто доповідав депутатам зміст сфальсифікованої постанови Верховної Ради України, обґрунтував нею свої дії, підписував документи, які скріплювались підробленою печаткою, то вже з цього випливає підозра про його причетність до протиправних дій, в яких вбачаються ознаки злочинів, передбачених Кримінальним кодексом».

Цю фразу І.Плющ теж вимагав спростувати, тобто зняти будь-яку підозру з Віктора Медведчука. Але це неможливо з вищевикладених причин. Це — перше. І друге: „підозра» — це ще дуже м’яко сказано.

Високопосадові позивачі вимагали спростувати і такий вираз:

„Я наполягаю на тому, щоб для встановлення імен усіх парламентських авантюристів, шахраїв, фальсифікаторів і пройдисвітів було створено тимчасову слідчу комісію Верховної Ради України».

Невже народний депутат не може наполягати на створенні тимчасової комісії парламенту з метою виявлення неподобства? Хіба чесні і порядні люди можуть її боятися? А шахраї і фальсифікатори? Чому найрішучіше проти створення такої комісії виступали об’єднані соціал-демократи на чолі з В.Медведчуком?

Але одною позовною заявою до суду захисники фальсифікаторів і шахраїв не обмежилися. У відповідь на публікації Д.Чобота 12 квітня 2000 року координатор парламентської більшості Л.Кравчук підписав статтю під назвою „Фантазії Дмитра Чобота або як фальсифікуються очевидні факти», яка 18 квітня 2000 року була опублікована в газеті „Голос України». У ній майже дослівно повторено всі аргументи із позовної заяви І.Плюща від 10 квітня. Але з’явився тут і новий мотив: „такий результат (створення більшості. — Д.Ч.), очевидно, став несподіваним для автора статті та його однодумців. Він, очевидно, не задовольняє пана Чобота. І тому депутат вирішив скомпрометувати представників більшості, зокрема й нинішнього Першого заступника Голови Верховної Ради України В.Медведчука…» Ось у чому суть — захисті В.Медведчука, хоча його у публікаціях Д.Чобота не було звинувачено: там лише констатувались факти численних порушень і вимагалось встановити імена фальсифікаторів та дати їхнім діям належну правову оцінку. У таких випадках у народі говорять: „На злодієві шапка горить».

В автора цих рядків немає сумніву у тому, що В. Медведчук був не лише у курсі складання тексту позовної заяви „Про захист честі, гідності і ділової репутації Верховної Ради України», а, й брав у цьому процесі активну участь, як і в підготовці подібного тексту статті в газеті „Голос України» від імені координаційної ради більшості, що може свідчити про його виняткову особисту і професійну зацікавленість у цій справі.