– Що сталося, гер генерал? Я щось не так…
– Ні-ні, друже, не переймайся, – поспішив заспокоїти хлопця Григор Орлі. – Ти анітрохи не винен у тому, що мимоволі торкнувся болісної теми. От якби інші це розуміли також, тоді…
Поранений стомлено прикрив очі й констатував:
– У такому разі, хлопче, у мене не було б жодного приводу для занепокоєння, і я міг би спокійненько їхати на лікування додому, щоб заразом і дружину провідати. Проте ситуація не настільки сприятлива, а отже мені доведеться лишитися тут, у Франкфурті. Адже без мене…
Польний маршал замовк, натомість заговорив Кароль:
– Та чого там! Не люблю я, знаєте, отаких от недомовленостей і натяків!..
Орлі зробив різкий жест рукою, проте охоронець продовжував говорити:
– Ти, малий, мусиш знати, що сьогоднішня битва була виграна…
– Каролю, Каролю! Будь ласка!.. – благально мовив поранений.
Запорожець загарчав, немов голодний пес, але докінчив уже тихіше:
– Так от, сьогоднішня битва поблизу Берґена була виграна виключно талантом і сміливістю мого пана – от що я скажу тобі, хлопче.
– А чом ви шепочете? Чом боїтеся сказати про це на повний голос? – щиро здивувався Йоганн Вольфганг.
Польний маршал і охоронець лише обмінялися короткими поглядами, проте жоден з них не відповів. Справді, чи варто було розтлумачувати хлопцеві, що іншими корпусами французької армії командують принц Субіз і принц Лотаринзький, тоді як Григор Орлі – зовсім не принц, а всього лише граф?! Що він лише польний маршал, тоді як головнокомандувач де Брольї є маршалом Франції?! Що той-таки де Брольї очолює таємний кабінет Луї XV «Секрет короля», а отже є прямим шефом графа Орлі?! І що насамкінець останній – усього лише іноземець, якого Франція милостиво пригріла у гостинних обіймах… До того ж, іноземець цей і досі не полишає ідеї щодо майбутнього звільнення своєї батьківщини від чужоземного гноблення… та оскільки у черговій війні Франція і Росія стали союзницями, сповідувати подібну ідею нині вкрай небажано.
А іноді навіть дуже-дуже небезпечно…
– Ти, друже, ще занадто малий, аби все зрозуміти, але в той же час достатньо великий, щоб запам'ятати мої пояснення, а потім пробовкнутися, коли не треба, – нарешті мовив польний маршал.
– Розмовляєте зі мною, немовби з якоюсь малечею. Це несправедливо. – Хлопчина ображено закусив нижню губу.
– Світ сам по собі не дуже-то справедливий, краще звикнути до цього змолоду. – Якби не важке поранення, Орлі, мабуть, розсміявся б.
– А якщо я не хочу звикати?..
– Тоді роби все від тебе залежне, щоб твоїми зусиллями справедливості бодай трохи побільшало, – спокійно зауважив генерал. – Не шукай користі, а просто роби свою справу, і тоді все, що тобі належить отримати у цьому житті, само прийде в руки. Ось яким має стати шлях, достойний справжнього лицаря!
– І в сьогоднішньому бою ви показали себе отаким от достойником, мій пане! – підхопив Кароль. – І яка за це нагорода – куля у голову?! Добре, що тільки зачепило, а не на смерть… Бо я вже так перелякався, так перелякався!..
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Орлі, син Орлика» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 5 Перипетії купецького життя“ на сторінці 3. Приємного читання.