– Не мені дякуй – лікареві.
Та хлопчина вже кинувся у розчинені двері, не слухаючи охоронця.
З усіх боків підпертий подушками, Григор Орлі сидів у ліжку і щиро посміхався. Його голова була щільно обмотана лляними бинтами, що здалеку скидалися на чудернацький капелюх. Синій мундир з жовтувато-гарячими обшлагами й відворотами лежав у кутку кімнати біля каміна, там же на стільці стояла таця з порожнім посудом.
– Гер генерал!..
– А-а-а, юний мій друже!.. Кароль сказав, ніби ти просидів під дверима кімнати відтоді, як мене сюди занесли?
– Так, і вартовий зазначив, що хлопець ні на хвилину не відлучався, – підтвердив охоронець, який також повернувся до свого пана.
Польний маршал кивнув дуже повільно і (як здалося хлопцеві) обережно, далі мовив:
– Приємно усвідомлювати, що за тебе хвилюється отакий от чудовий хлопчина… який колись-то стане видатною людиною.
Він трохи помовчав і додав здивовано:
– Знаєш, юний друже… Ніколи навіть гадки не мав, що це може бути настільки приємним.
– Гер генерал, а у вас є діти?
– На превеликий жаль, немає.
– Чому?..
– Ну-у-у, як тобі пояснити… – Губи пораненого здригнулися. – Не склалося якось, от і все.
– А дружина?
– Так-так, дружина є – мадам Луїза-Єлена ле Брюн де Дентевіль. Кохана моя Олена.
– Вона лишилася там, у Франції?
– Природно! Де ж іще їй бути?! Як і належить дружині генерала, живе собі у нашому замку Орлі, чекає на моє повернення.
– Ви поїдете до неї зараз же? Після сьогоднішнього?.. Себто після того, як оце вас поранило…
Сам хлопчина не вбачав у своєму запитанні якогось підступу, він просто хотів дізнатися, коли доведеться розпрощатися з польним маршалом. Проте і сам Орлі, і його охоронець ніби трохи засмутилися. Йоганн Вольфганг по черзі кидав здивовані погляди то на одного, то на другого, та вони мовчали.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Орлі, син Орлика» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 5 Перипетії купецького життя“ на сторінці 2. Приємного читання.