Розділ «Глава 5 Перипетії купецького життя»

– Я би і не протестував так, якби на ваше рішення безпосередньо не вплинула ота ваша немічна вдовиця.

– Ви пережили нещасливе кохання й відтоді не схильні довіряти жінкам?..

Француз з ненавистю позирнув на персіянина. У сріблястому місячному світлі достеменно роздивитися його обличчя було неможливо – хіба що очі сяяли двома веселими вогниками, а густа русява борода похитнулася під зневажливою посмішкою!..

– Месьє Даріуш, прошу – стережіться! Тільки та обставина, що неназвана висока особа наказала мені супроводжувати вас у подорожі до Стамбула, а можливо, й надалі, ще не дає вам жодного права!..

– Шановний месьє де Брусі…

– Я ж, зрештою, французький дворянин, чорт забирай!..

– Тихіше, тихіше, прошу, – спробував заспокоїти його персіянин.

Нічна сварка на караванній стежці? Так, це їм зовсім ні до чого…

Могутнім зусиллям волі француз спробував заспокоїтися. Оцінивши його прагнення, Даріуш кивнув і пояснив:

– А я трохи старший від вас, тому не шукайте у моїх словах нічого, окрім щирого співчуття. Ви справді надто молодий, бо навіть припустити не можете, що трагедія нерозділеного кохання могла спіткати не лише вас одного. Отже, яка ваша історія?

– З чого б це мені розкривати перед вами душу? – відчувалося, що де Брусі й досі обурений.

– Чекати до нинішнього ранку ще довго, а до Мантаня як мінімум два нічні переходи. То, може, нам варто краще познайомитися?..

Де Брусі знову зміряв співрозмовника недовірливим поглядом. Зрештою, він же не зобов'язаний розповідати йому все достеменно!..

– Ну-ну, де Брусі, давайте, сміливіше! – підбадьорив персіянин. – А потім – люб'язність за люб'язність: я розповім вам свою історію.

І француз здався:

– Ну, гаразд, умовили… Отже, месьє Даріуш, я сам…

Він трохи помовчав.

– Мій рід походить із півдня Франції – з Провансу. Якщо ви достатньо розумієтеся на географії Європи…

– Мені відомо, які провінції має Франція.

– Отже, я розумію ваш східний темперамент краще, ніж зрозумів би житель півночі.