Розділ «Глава 4 Зрада Каштана ХаґА»

– Слухаюсь!

– І Вишнякова теж розбудиш. А ми вже тоді…

Проте, обірвавши фразу, резидент раптом гримнув:

– Н-ну, давай, давай! Виконуй, не барись тут мені…

Гість проспав до глибокої ночі. Принаймні коли Онисько розторсав заспаного Неплюєва, по чорному небосхилу за вікном від однієї зірки до іншої плив тоненький човник місяця.

– Що, прокинувся? – запитав резидент, миттю скочивши з ліжка.

– Прокинувся, прокинувся, так.

– А Вишняков?

– Вилив на голову дві цеберки води, розсолу видудлив мало не кухоль…

– О, це вірно! – Резидент пожував пошерхлими губами. – І мені розсолу принеси також. І пару огірочків квашених…

– Миттю!..

– Давай, давай, неси.

За п'ять хвилин обидва резиденти зійшлися під крихітною, без жодного віконця, внутрішньою кімнаткою, з-за дверей якої лунали зойки, перемішані з французькою й німецькою лайкою. Двері охороняв один з челядників.

– Навіщо з ним так? – поцікавився Вишняков. Не без певного задоволення відзначивши подумки, що волосся й комір сорочки його товариша такі мокрі, хоч викручуй, а обличчя схоже на зіжмакану ганчірку, Неплюєв розповів про знайденого у капелюсі листа.

– О-о-о, то наш швейцарський друг є кур'єром мусью де Шовлена?! Он воно як… – Вишняков розгублено почухав потилицю. Він явно заздрив Неплюєву, який обставив його із схованим у капелюсі листом. – І що ж робити далі?..

– Давай зараз же, негайно натиснемо на цього капітана Хаґа. Тим паче, з перепою і в темній кімнаті йому сидіти зле.

– Гадаєш, його вдасться перетягнути на наш бік?

– А чом би й ні?

– Хм-м-м…

– Та цього прибацаного тільки пальцем ткнути!..