TextBook – Так, мадам, абсолютно так воно і є, – Григорій глибоко вклонився. – А відомості для «Історії життя Карла XII» Вольтеру передав не хто інший, як ваш покірний слуга. Причому приблизно у той самий період, як мав честь познайомитися з вами… та зробити оту саму невеличку послугу, на честь якої й була подарована троянда.
– А як же бути із шведським капітаном Густавом Бартелем?
– Але ж і ви звалися тоді Жанною-Антуанеттою Пуассон, а не маркізою де Помпадур, як нині!
Сказавши це, Григорій вклонився знов.
– Я отримала титул майже вісім років тому, а отже, не вводила вас в оману щодо свого імені ні тоді, ані зараз.
– Знаю, ваша світлосте, знаю. Як і те, що у періоди між Жанною-Антуанеттою Пуассон і маркізою де Помпадур ви називалися мадам д'Етіоль.
– Жінки іноді виходять заміж, спостерігається за наглою сестрою така слабкість, – з найсерйознішим виглядом мовила маркіза. – Проте жінці брати прізвище чоловіка природно. Натомість ви, шевальє, саме прикидаєтеся – то шведським гвардійцем, то французьким дворянином…
– Перепрошую, титул графа де Лазіскі милостиво даровано мені Його Королівською Величністю Луї П'ятнадцятим за участь у реставрації його шляхетного тестя Станіслава Лещинського, тут також усе законно.
– А як же бути із шведським гвардійцем?..
– Його Королівська Величність Карл Дванадцятий зарахував мене до своєї гвардії фенріхом ще тридцять сім років тому…[49] отже, на час зустрічі з вами я саме встиг дорости до капітана!
– А ім'я, ім'я?! Густав Бартель – що це за пташка така?
– Коли на тебе полюють, немов на ту ж таки пташку… або ж як на хижого звіра, краще назватися вигаданим іменем, ніж загинути від кинджала підісланого вбивці або згнити живцем у темних сирих казематах, чи замерзнути у далеких північних снігах.
– То на вас полювали вже у ті роки?
– Так.
– І хто ж саме, цікаво дізнатися?
– Козаки не мають ворога лютішого, аніж московський цар. У крайньому разі – тамтешня цариця.
– Ви сказали, «московський»?..
– Сучасні французи називають цього монарха російським імператором, я ж називаю так, як звикли називати усі ми – козаки.
Маркіза зміряла Григорія здивованим поглядом з голови до ніг і промимрила собі під ніс:
– Хм-м-м… Мав рацію Вольтер, називаючи вас дивною нацією.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Орлі, син Орлика» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 8 Доленосні дарунки“ на сторінці 11. Приємного читання.