Польовий командир

"Горбатого могила исправит", — каже сусідній з нами народ про

людей зі стійкими з дитинства вадами поведінки. "Крукові й мило не

поможе", — погоджуються наші люди. Якщо воно з самої колиски було

нещирим, жадібним і, даруйте, шельмуватим; коли вже вродилося

таким — тут, шановні, жодним вихованням йому не зарадиш, будь ти

хоч самим Споком, Макаренком, Песталоцці та навіть Яном Амосом

Коменським в одній особі. Щербатого горшка не поправиш! Тамувати

на людях свою натуру та маскувати її, ховаючи за зваженою

поведінкою, — скільки завгодно можна привчити.

Старший прапорщик Вонсович змалку був хитровзутим. У

дитячому садочку він завжди першим біг до столу і хапав собі компот з

грушею. Не тому, що любив цей фрукт, просто дітлахи чомусь вважали,

що з грушею – престижно. В школі мастив салом дошку, щоб крейда не

писала, натирав свічкою щоденника, а у восьмому класі взявся після

уроків відремонтувати в кабінеті географії парту, з якої якісь

43

шибайголови повикручували всі гвинти. Він не заморочувався з

викрутками й гайковими ключами, а просто поміняв місцями

поламаний учнівський стіл із точнісінько таким справним з кабінету

історії. Молода історичка не помітила підміни, вирішила, що поламали