Польовий командир

Само в цей час у старшини застави прапорщика Вонсовича

стався напад радикуліту й Петренкові довелося знову їхати до

обласного центру — замість хворого товариша — по продукти. З

Вонсовичем часто траплялося так: хвороба вражала його якраз тоді,

коли передбачалася неприємна робота чи насувалася перевірка зі

штабу прикордонного загону.

— Звісно, крім тебе нема кому, ти ж у них безвідмовний, —

уїдливо прокоментувала рішення начальника застави Валентина. —

Чергувати на свято — Петро Петрович, у відрядження — знов товариш

старший прапорщик… Ти ніколи не можеш за себе постояти, і на тебе

валять все, а ти як віл — мовчиш і тягнеш! Що, немає молодих

лейтенантів на склад з’їздити?

Вона помовчала і якось буденно спитала:

— Тобі хоч пістолета дали?

— Нащо мені пістолет на продовольчому складі? — буркнув

чоловік.

— Тобі, бовдуре, — світло-сині очі дружини налилися

ультрамарином, — до складів ще доїхати треба. Ти що, не бачиш, що

робиться в тому Ганську? Там повні вулиці розлючених натовпів.

Добре розуміючи, що одним-єдиним пістолетом знавіснілої юрми