Польовий командир

— Та не так вже багато й пускали. Але їдуть вони вже років із

двадцять п'ять, дітей мають по вісім-десять, а діти ростуть. От і

виросли, — пояснила жінка.

— Що ж тепер буде?

— Та нічого не буде, — невпевнено сказала дружина.

Після перемоги ПДП, всупереч білбордівським солодким

передвиборним обіцянкам, райське життя не настало. Взагалі нічого не

сталося, все було, як і раніше, хіба що бригадир Вонг прийшов у

чорному костюмі, при білій сорочці й краватці. Відтепер, повідомив він,

у нього нове місце роботи – у районній адміністрації.

— Як же ти там працюватимеш, ти ж російську погано знаєш? —

здивувався Микола.

— Міне нінада, — з гідністю заявив новоявлений чиновник і як міг

пояснив, що там він – по зв'язках з нацменшинами, і головне — знати

їхні мови, а китайська й в'єтнамська йому відомі з дитинства, бо він і

виріс у порубіжних між цими народами землях. Потім цей спец по

нацменшинах розвернувся і з відчуттям власною значимості чинно

попрямував до контори — забирати трудову книжку.

— Йому нінада, — передражнив Вонга Андрюха Рибалко, що

весь час мовчки стояв поруч.