Польовий командир

— Ну так складеш, — запевнив міністр. — Тобі головне —

позитивні оцінки, ти ж не школяр, по пільгах пройдеш. Ми наказом

переведемо тебе до міліції, дамо лейтенанта й зарахуємо до

центрального апарату – мені саме зараз потрібний путній офіцер для

особливих доручень... А що: житимеш у столиці, закінчиш академію,

чоловік ти з головою — підеш по службі. І вислуга в тебе вже

33

пристойна, то і зарплата не з найгірших буде. Ти зрозумій одне: на

заставі у тебе — жодних перспектив, а тут. . Ну, що скажеш?

— Та я не проти, — видавив з себе тепер вже точно ошелешений

Петренко. — Та де ж я житиму в Києві?

— А от цим не переймайся – це вже не твоя турбота, — завірив

його Валерій Георгійович.

... Гостей Одвірченки не відпустили – залишили ночувати в себе:

— Куди ви оце глупої ночі? Завтра поснідаємо, я дам машину,

заїдете до готелю по речі, а тоді вас відвезуть на вашу заставу, —

вирішив господар. "Нічого собі", — здивувався Петро, прикинувши

відстань від Києва до Ганська й від Ганська до застави. Про розмову з

міністром він вирішив поки що Валентині нічого не говорити. А їй було

й не до міністрів: когось їй нагадав той "польовий командир", але кого