Польовий командир

Через ту кляту картинку, — дідько б її вхопив, — упали міністрові

на душу сірі, із мжичкою, присмерки. Дорогою на роботу з бару

службового "бентлі" він хильнув добрячу порцію відбірного віскаря –

буцімто заспокоївся. А в кабінеті вже, побачивши злощасну пам'ятну

шафу, не на жарт розлютився.

…Ставши невдовзі після Помаранчевої революції міністром (тоді

ще просто – внутрішніх справ), він здивував усю апаратну братію,

прийшовши на обід до звичайної міністерської їдальні (завважте – не

до ВІП-зали) і відстоявши в загальній черзі. Балачок міністерським

вистачило на тиждень: "Уявляєте, заплатив!" От чого-чого, а такого –

щоб перший керівник розраховувався в їдальні – не траплялося в

правоохоронному відомстві від грецьких календул.

Перший день – нічого особливого: знайомство з керівниками

департаментів та управлінь, із розташуванням приміщень служб,

5

представлення обласних начальників… Таке, самі знаєте. Оглядалася

людина. Кажете, не в курсі, міністром жодного дня не були? Ну, а на

нову роботу хоч раз у житті виходили? І я виходив. Головне в перший

день – зорієнтуватись, куди потрапив. Саме це й робив один з

керманичів Майдану, вчорашній "польовий командир" Валерій