Польовий командир

Ну, а я, я-то, маю право на щастя? Мабуть, що маю: скільки років

прожив у нелюбах — за що?

89

Але весь цей час вони були разом... І дорікнути їй, за великим

рахунком, він не мав чим...

Він повернув ключа й з важким серцем зайшов до своєї квартири.

Не вішаку у вітальні — жодної її речі, а під ним — ніякого її взуття. У

шафі на її поличках — порожньо. Її ніде нема. І кухня якось по-

сирітському не пахне смачною вечерею... А на холодильнику, магнітом

причеплена, — записка. Пробіг очима — одразу й не збагнув. Мав

перечитати: "Петре! Я зустріла іншого мужчину, і тому жити з тобою

більше не стану. Усе, що стосується розлучення, я зроблю сама, тобі

треба тільки в РАГС прийти. Дітей у нас немає, отже все відбудеться

без проблем. На жилплощу я не претендую. Не ображайся, що я

пішла, коли ти у від'їзді: мені так простіше обрубати все раз і назавжди.

Я знаю, що тобі зараз важко. Прости."

— І ніфіга не важко, — вголос сказав Петро. — Звісно,

неприємно, не очікував від неї... Та, зрештою, обійшлося без розбірок...

Баба з возу... А що у нас... гм... у мене в холодильнику?

З Галиною він вирішив обговорити нову ситуацію завтра.