Польовий командир

охоче потиснув старлеєву міцну долоню.

Весь кайф ситуації полягав у тому, що Петрові нічого робити не

треба було: папери за міністром носив референт, організаційні питання

чітко вирішували господарі, отож він із подарованою йому як учаснику

саміту багатою шкіряною текою з логотипом, повною різних класних

ручок, олівців та шикарних блокнотів, став ходити на всі засідання,

дізнаючись купу цікавих речей. Весь день він щось занотовував, робив

висновки й спіймав себе на думці, що в нього з'являються нові цікаві

ідеї. Валерій же Георгійович, спостерігаючи серйозне ставлення свого

протеже до роботи поліцейського форуму, задоволено думав: "Хай

побачить, що таке бездоганна організація, хто такі справжні

професіонали, послухає їх та зрозуміє, що мається на увазі під

словами "високий рівень".

Першого ж вечора міністр завалив до Петра в номер і ошелешив:

— Ходімо негайно, справа є.

Шеф каже — треба виконувати. Йти, виявилось, було недалеко:

до номера капітана Ткачук. Вона трішечки розгубилася від цього візиту,

але Двірчик доконав її остаточно, виклавши на стіл новенькі майорські

погони:

— Галино Сергіївно, я ще вчора в Києві підписав наказ про