— А круто ми сьогодні навішали звіздюлів хахалеві твоєї Клавки!
— Якому хахалеві? — просто у вічі йому глянув командир,
просвердливши поглядом Сашкову голову аж до гіпофізу.
— Ну, це я так, до слова, — второпав, що бовкнув зайвого, той.
— Кажи, — крізь зуби проричав Микола.
Олександр винувато опустив очі:
— Я не думав, що тобі не сказали… Вся вулиця знає… Ванька-
китаєць, коли ото був нацменським уповноваженим, вчащав на своєму
джипі в робочий час до вашої хати…
Пам'ять — сволочна штука: вона завжди готова послужливо
підкинути вам у потрібний момент необхідні спогади. Шульженко наяву
81
побачив, як Вонг приходив до них з горілкою та цукерками, як дружина
захищала його у спірках, і одразу увірився в найгіршому:
— Сука. Я, значить, на лісопилці по півтори зміни вколював, діти
в школі, а вона з тим лівоном блядки правила… Тварюка… Шкода, що
я його сьогодні не вбив…
Він мовчки налив ще по сто, підняв, не чокаючись:
— За упокой душі моєї любові, — і вицмулив рідину до денця.
— Ти що надумав? — перелякався друг.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Польовий командир» автора Батурин С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 174. Приємного читання.