Польовий командир

політиків старої радянської закваски, головний міліціонер Неньки.

Значно молодші його колеги знали ці назви кожну окремо, але все

речення як сентенцію чи життєвий принцип щасливчиків з епохи

повального дефіциту не сприймали й узагалі погано розуміли, про що

це зволив пожартувати начальник, але про всяк випадок чемно

посміхнулися. Поки Петро присував два крісла й стільця до столика,

Галина доповнила набір страв зразками з Петрового внеску.

— Прошу наповнити бокали, — не випускав стерно влади пан

Одвірченко. Дочекавшись, коли Петренко виконає його побажання, він

підніс свого келиха й виголосив. — Вітаю вас, Галино Сергіївно, з

першою великою зірочкою та зичу, щоб вона на вашому погоні недовго

була одинокою.

Потім він цокнувся із колегами й зробив ковток — дуже

маленький, помітив Петро. Міністр ще трішечки посидів, глянув на

годинника та звівся на рівні:

— Панове, прошу пробачення, але маю залишити таке приємне

товариство: мені сьогодні ще на прийняття без краваток у польського

колеги.

Коли стоїть начальник, підлеглі теж мусять вставати.

Він потиснув своїм офіцерам руки: