Польовий командир

зеленоклинці вже знали, що він іде, назад же до селища Передгірного

— не вистачало машин, та й у тих палива обмаль, а бензовоз згорів. І

тоді Ванька-китаєць прийняв рішення: визначитися, скільки авто треба

для поранених і окремо – для вбитих, злити весь бензин з решти, аби

заправити ті потрібні, те саме зробити з БТРами, та МТЛБ, заправивши

80

сповна стільки, на скільки вистачить пального, відправити вантажівки

під прикриттям бронетехніки назад до Джонок, а самому з рештою

бійців залишитися, вивести з ладу безсилі тепер техніку та гармати, а

тоді пішки пробиватися до своїх — якщо, звісно, поталанить. Він

жодного разу не відчув, що за ним хтось пильно спостерігає. Та й коли

рештки його колони прослідували через Передгірне, хтось знайшов

спосіб повідомити про це кому слід на території противника.

...Мобільний зв'язок, якщо він, звісно, не супутниковий, у горах та

сопках ненадійний. Через чиї сателіти організувала його

Зеленоклинська Українська республіка, і тоді знали дві людини: міністр

Барченко та полковник Гриценко, а тепер довідатися нам — годі й

думати.

...Окремий розвідувально-диверсійний загін Збройних Сил ЗУР

відпочивав у Мухені після першої вдалої операції. Його командир