Польовий командир

Із засідки за деревами по колоні лупашили не менше як п'ять

гранатометів, гуркотіли кулемети, тріскачками торохтіли "калаші". Горів

розбитий вщент "командирський" УАЗик — очевидно, нападники

вирішили, що в ньому і сидить командир, деякі машини зупинилися,

кілька намагалися розвернутися в затісному коридорі, утвореному

дорогою у густій тайзі. Один "Урал" налетів на попередній, кілька МТЛБ

наосліп стріляли з баштових кулеметів, а навколо вивертали землю з-

під метрової товщі снігу вибухи.

Досвідчені бійці, що пройшли "гарячі точки", знали би, що робити,

але то — бувалі у бувальцях воїни, а не Вонгові "національні

гвардійці". Там, вдалині, вони стрибали з вантажівок й розсипалися

горохом на всі боки, навіть не розуміючи, звідки ведеться вогонь, а в

тягачах та броньовиках — сиділи, сподіваючись на захист броні. Та

постріли з РПГ пробивали сталеві панцирі, мов шкаралущу курячих

яєць, і моментально спалювали всіх, хто сидів усередині. Найгірше ж

було те, що в усіх — вимкнені рації і хоч якось командувати не було

жодної спромоги.

Ванька стрибнув до кабіни, гаркнув водієві: "Ходу!", — потім

кулеметникові: "Ворог з лівого борту!", — і захлопнув броньового щитка

79