Польовий командир

вдалося. Та й дорога проглядалася краще: перед останнім снігопадом,

не дуже рясним, хтось проїхав їхнім маршрутом на всюдиході й колія

була достатньо помітною.

Двигун рівно муркотів, у кабіні було тепло, а туша

бронеавтомобіля мірно погойдувалася на пругких ресорах. Тайга

пливла обабіч машини — майже поряд. Броньовий щиток лобового

скла був піднятий, і Вонг розслаблено спостерігав за дорогою,

міркуючи, чи вкладаються вони в скоригований графік. До Мухену

лишалося десь півгодини їзди, там треба зробити невелику зупинку:

заправити техніку, роздати сухпай і дати людям час на обід. А потім –

він чудово уявляв, як проведе далі свою колону.

Раптом БАТ здригнувся, наче вдарився об щось, і миттєво

вибухнув, розплескавши довкола себе палаючі уламки. Вонг зрозумів,

що хлопок та димовий викид у тайзі біля шляху, на які він навіть не

встиг зреагувати, то постріл ручного протитанкового гранатомету. Десь

у хвості колони теж вибухнуло — значно потужніше. Вражений

здогадкою, Вонг зробив, чого робити було не слід: висунувся з люку в

даху машини й озирнувся. Через башту хвоста колони він не побачив,

лише густий чорний дим, що десь там позаду піднімався до неба. Він

виліз на дах з ногами. Так, сталося найгірше: злетів у повітря бензовоз.