Польовий командир

автоматом, поліз сніговою цілиною із кількома сміливцями в тайгу —

туди, звідки здійснений був цей недовгий безжальний напад. На усі

застереження штибу "обережно, там може бути засідка" він махнув

рукою: в давнину після таких битв імператори його історичної

батьківщини надсилали полководцеві шовкового шнурка — аби сам

удавився, і ще невідомо, що чекає його після повернення: про кидок на

Переяславку, зрозумів Вонг, уже не йшлося.

Він ледь пробився до вогневої позиції противника, роздивився

сліди й усе зрозумів: нападники прийшли з тайги на лижах, та не

простих, а широких мисливських, підбитих знизу хутром у такий хитрий

спосіб, що вперед вони їдуть, а назад, навіть якщо ти йдеш на гору, —

ні. Саме тому біля дороги — жодних слідів. Слабенький слідопит,

колишній уповноважений з національного питання на полюванні таки

кілька разів був і зумів збагнути: на нього тут чекали, і досить довго —

он дерева пообсцикали й недопалків накидали. Було їх не так багато:

взвод чи трохи більше, а якої шкоди наробили.

Далі на нього чекала не дуже радісна звістка: втрати живої сили

становили до третини, при тому значна частина — пораненими.

Найгіршим же було те, що йти на Мухен, який не контролювався

Далекосхідною республікою, було небезпечно, тим паче, що